Sex Mob подарували Києву враження відбійного молотка в джунглях

Відсутність ажіотажу довкола концерту Sex Mob, напевно, можна пояснити тим, що мало хто знає про цих нью-йорських хуліганів. Адже вони не так вже часто влаштовують свої перформенси за межами «Великого яблука». Концерт відбувся в залі Національної музичної академії, в рамках турне, що представляє останній на сьогоднішній день їхній альбом «Sexotica». Але публіка мала змогу насолодитися композиціями і з більш ранніх дисків квартету, котрий заручився підтримкою DJ Olive. 

З впевненими та веселими обличчями хлопці розпочали виступ зі спокійних аж до медитативності, проте надзвичайно інтригуючих композицій. Але таке «затишшя» віщувало бурю... Так і сталося.

В їхній музиці чітко прослідковується насиченість звуками щоденної нью-йорської метушні. Наприклад, в одній з композицій обігруються звукові імітації тваринних голосів джунглів, в які несподівано вплітається перегук відбійного молотка десь посеред Брукліна. Вони буквально змінюють темп від сонного польоту бджоли до вільного кінського галопу.

Виконавши декілька композицій, саксофоніст Брігган Краусс змінив свій інструмент на альт-саксофон, що додало глибини звучання.

Жартівники отримали шквал оплесків під час виконання чудернацької інтерпретації «Fernando» (АВВА). А ролінгівський «Ruby Tuesday» сексмобівці перетворили на урочистий марш.

Стівен Бернстін є скоріше «організаційним» лідером. У них нема вокаліста. Проте їхня програма виходить значно ширше суто інструментальних рамок. До того ж, DJ Olive інколи додає голосові фрагменти, чудернацько їх обігруючи. Взагалі, його гра на вертушках і робота за ноутбуком була скоріше ще одним повноцінним інструментом, аніж клубним звуковим фоном.

Не всяким музикантам вдається встановити живий діалог зі слухачами. І, незважаючи на оркестрову яму, яка відділяла «Sex Mob» від зали, вони з легкістю тримали драйвовий зв’язок.

Ці музичні винахідники не просто вправно володіють інструментами, а вміють яскраво підкреслити свою гру візуальними витівками. Так, наприклад, під час виконання однієї з композицій, басист Тоні Шерр поставив гітару на землю, шмагаючи ремінцем її червону поверхню, щоб отримати характерний звук удару. (До речі, якщо вірити Олексію Когану, Тоні має київське коріння.) Стівен Бернстін то вставляв до своєї труби глушники, то «пожирав» нею мікрофон. А використовуючи невеличкі діджейські паузи, невимушено виливав з духового інструменту вологу, що час від часу накопичувалась всередині. Барабанщик Кенні Уоллесен, котрий невимушено відпрацьовував своїми паличками, ближче до закінчення концерту раптом випростався, швидко перебираючи в руках «намисто» дерев’яних калатайок. Потім він їх жбурнув високо догори, а в той момент, як вони приземлились, лупонув в гонг. Ефект приголомшливий! Не дарма в буклеті одного з альбомів гурту серед музичних інструментів барабанщика зазначено скляні пляшки.

Музикантам неймовірно сподобалось, як тепло їх приймала київська публіка. «Дякую, аж підскакую!», – випалив Стівен Бернстін, і запросив на їхні нью-йорські вечірки.

Фото: Максим Трєбухов