У Львові талантів тьма – від трансвестита-силача й до Рибака!

«У мене дуже талановитий молодший син. Он він там у залі сидить. Він боїться сцени. Тож я прийшла сюди показати йому власним прикладом, що нема чого боятися…» – відповідала на запитання знімальної групи про мету участі у кастингу старша пані, що стояла на сцені студентського клубу «Лис Микита» Львівського національного університету.

На відміну від кастингів до першого сезону телешоу «Україна має талант!», на які львів’яни йшли не охоче, відбір до другого сезону шоу зібрав півтисячний аншлаг охочих показати себе і виграти мільйон із усієї Західної України.

За кілька хвилин до десятої години ранку дворик університету нагадував пісню «Холодно» гурту «Мертвий півень», де Місько співав «… і разом з нами йшли ангели, цигани, козаки, ягнята, русалки, чортенята (…) ведмеді, спудеї, металісти, дармограї...». Спробувати сили приходили і великі, і малі. Всі вони запевняли, що прагнуть виграти мільйон, проте 90 відсотків конкурсантів зазначало, що не потребує грошей для себе, а виграш віддасть на благодійність…

Аби розрулити чергу конкурсантів, що вже зареєструвалися і з анкетами стояли «до бою», адміністратори розподіляли талановитих по трьох кімнатах, де працювали знімальні групи. У основній залі клубу виступали різножанрові обдарування: поети-графомани, актори-аматори, пародисти, танцюристи, барди, силачі, фокусники, музиканти. У другій кімнатці прослуховували дітей та вікову категорію «60+». Окрему кімнату виділили для відбору вокалістів.   

Одним із перших, хто виділився на тлі танцюристів у стилі «тектонік» і «хіп-хоп», гімнасток, що вправлялися із стрічками та інших звичайних талантів, був Андрій Мазурик зі Сколівського району. За покликанням – поет-гуморист, за професією – працівник нафтогазової промисловості. Свого часу тато переконав його, що «культура – це ніщо, а газ і нафта будуть завжди». На кастингу хлопець демонстрував «мистецтво рівноваги» – втримував у зубах на ножі кількаповерхову скульптуру зі склотари. За словами хлопця, колись такий трюк він побачив у гумористичній програмі і вирішив спробувати собі. Щоправда, за роки тренувань перебив у хаті всі сервізи. Тепер із таким шоу виступає на імпрезах. А якщо виграє один мільйон, обіцяє збудувати за ці гроші великий будинок культури у своєму містечку.    

Зламав стереотипи і моє скептичне ставлення до бандури як музичного інструменту 28-річний Іван Шміло з Борислава, який вийшов на сцену у образі єврея і зіграв знайому усім мелодію «Хава нагіла». Хлопець зізнався, що з бандурою не розлучається  уже 17 років. І щодня віддає їй не менше п’яти  годин. Проте жінку  вона йому не замінить ніколи, бо «жінка має мільйон струн, а бандура лише 58».  Коли ж хлопця запитали, чи є у нього справді єврейські корені, він тільки віджартувався: «Та ні, ну що ви, у мене просто дві столиці – Тель-Авів і Чернівці».

Незвичною технікою гри на баяні і акордеоні вирізнявся чоловічий дует Smile. Студенти Дрогобицького музичного училища, по-домашньому у кальсонах, заправлених у червоні шкарпетки, всілися з інструментами посеред сцени. За мить журі то надривало животи від неординарного поєднання звуків, які видавали не лише інструменти, а й самі хлопці, то вслуховувалися уважно, як точиться діалог  між баяном та акордеоном. Дует зізнався, що грає і пише мелодії та пісні уже 7 років, ще зі школи. Такий тандем для них – це творчість. А для комерції вони створили ще й гурт «Усмішка Елвіса» і грають там радше те, що клієнт забажає, а ніж те, чого прагне душа.

Достойніше, аніж торік, показати себе наважився львів’янин пан Володимир, маляр і дресирувальник собак. Каже, цього разу краще підготувався, уважно дивився всі випуски шоу, прислухався до порад журі, які вони давали учасникам, мотав усе на вус. Він, тримаючи у зубах ракетку для пінг-понгу набивав м’ячик, а під час цього – роздягався, одягався, лягав, закладав руки за спину… За його словами, так набиваючи, він може бігти крос 2 кілометри. А темп такого набивання в середньому становить три удари в секунду. Зазначив учасник також, що тренуватися щоразу стає важче, адже зуби стираються. Тому він вправляється ще й у інших трюках. Наприклад, тримає на підборіддя велосипед або драбину.

Коли до залу зайшов високий хлопець у смугастій безрукавці і білій сорочці, знімальна група пожартувала: «О, дивіться, Рибак!». І справді, виявляється, Львів має свого Олександра Рибака. Принаймі зовнішньо 21-річний Віктор Бугрин схожий на нього, як дві краплі води. А якщо додати міміку і жести, і увімкнути фонограму – одне лице. Схожість між переможцем «Євробачення-2009» та пародистом-аматором помітили його друзі, вони ж намовили його на участь у кастингу. Попри те, що співати, як Рибак, Віктор не вміє, а з умовною скрипкою поводиться так, наче з пилкою – енергетика з хлопця так і пре. Принаймі, усмішку його виступ викликає моментально, з першої фрази пісні.

Микола Копко, родом із Турківського району, що виступає під псевдонімом Женя Сердюк, приїхав заробити мільйон, бо має мрію – провести в Україні, попри всю її нетолерантність до таких, як він, Чемпіонат травесті, а також віддати частину коштів на потреби дітей-сиріт. Чоловік-силач, що жонглював… гирями, розповів, що талант відкрив у собі ще 20 років тому, коли вступив у Київське циркове училище. Щоправда, за час тренувань бувало, що і падав зі сцени, і гиря падала на нього… Зараз Микола подорожує із цирком-шапіто Тернопільщиною. А щодо жіночого образу, то йому просто у ньому комфортніше на сцені.

Восьмирічна Юля Пивоваренко вразила журі технікою малювання тушшю та… ниткою. Каже, такий незвичний спосіб їй показала мама. Спершу нитку, змочену у туші, дівчинка відбивала у непередбачений малюнок, а тоді вигадувала до нього деталі. Вийшов цікавий і дуже деталізований пейзажик.

Одним із останніх та найфеєричніших виходів у рамках конкурсу був виступ 18-річного львівського дизайнера Олега Садницького зі Львова. Хлопець влаштував цілий показ мод. До дефіле залучив професійних моделей, аматорів і навіть маму. Всі вони продемонстрували понад десяток суконь і костюмів, які створив хлопець. А тим часом у кутку сцени сам Олег імпровізував із тканиною на манекені… Хлопець каже, що шив з дитинства. Постійно одягав ляльок. Зараз же одягає реальних людей і цим заробляє на життя.

Загалом учасників кастингу можна поділити було не лише на вокалістів, оригіналів і «дітей та тим, кому за 60», а й на дебютантів, бувалих і бездарних, але впевнених. Серед «бувалих» помічені були Іван Паславський, який незмінно пропагує образ Вєрки Сердючки та Микола Трачук – львівський вуличний музикант, що співає новий власний гімн України. Дебютанти приходили, заявляючи, що для них кожен виступ – досвід. А от з бездарних мало, що візьмеш. Їх хотілося іноді пожаліти, іноді посміятися (хоч це і жорстоко), а іноді навіть і не знали, як їх зі сцени здихатися. Такої впевненості у собі можна тільки позаздрити.