«Амулет Паскаля»: рецепт солодкого торта

«Я знаю, що в моїй розповіді немає того, що можна було б назвати «правдою життя». Але до цього, повірте, ми ще дійдемо. Хоча мені страшенно нудно, коли я чую це формулювання. Правда життя полягає в запахові смаженої цибулі, гречаної каші, вона пензлем маляра-єзуїта намальована на брехливих обличчях політиків, вона лежить у капелюсі вуличного акордеоніста, вона рипить і кашляє у вимерзлих водопровідних трубах, вона ховається під брюками жінок у вигляді заштопаних колготок… Я наїлася її досхочу! Мене нудить від одного спогаду про колготки».
Так, у романі Ірен Роздобудько «Амулет Паскаля» правді життя місця дійсно не знайшлось, навіть попри обіцянку дійти до неї трохи згодом. Зате у книжці є все, що потрібно для того, аби вона була солодкою казкою для дівчат від 10 до 100 – кожен інгредієнт, як кажуть в рекламі, добірний і високої якості. Це просто наочний посібник для тих, хто прагне навчитись писати мрійливі жіночі історії.

Отже, для роману вам знадобиться головна героїня у кількості одна штука. Вона нібито цілком звичайна – без виразних рис і ознак, таке собі пусте місце, на якому кожна читачка уявить себе кохану. Але звичайною героїня мусить бути лише на перший погляд. Без жодних сумнівів, необхідно, аби у неї закохувались найкращі чоловіки, щоб вона, попри усю свою звичайність, не любила сидіти за столиком в кав’ярні сама – «одразу ж хтось підходить: «Дєушка, скучаєте?». А ще у неї має бути талант – ще поки не виявлений, але такий, щоб міг принести їй в майбутньому світову славу і купу грошей без нудної щоденної рутини, помахом пензля.

Наступним кроком цю, водночас пересічну і дивну, героїню потрібно занурити у вир подій. Ну, вир – то невеличке перебільшення, радше повільний плин. Сюжетних перипетій не має бути занадто багато, адже ще потрібно лишити місце для роздумів про життя, спогадів про дитинство, сумнівів і млосної нудьги, що смокче десь під серцем. Вдалий початок розповіді – перенести героїню із ненависної «правди життя» у теплий і затишний світ, де вона отримає все, чого тільки забажає, включно з сотнею білих шкарпеток з ангори, за нічого, «бєзвозмездно, то єсть даром». Жодної праці, ніяких зусиль і необхідності поступатись чимось, лише час для роздумів, вишукане спілкування, вино «блю айс» та невимушений роман з майбутнім великим письменником.

Але казки, тим більше для дівчат, не буде без кохання. Для того аби зберегти повітряність і невагомість розповіді, «правду стосунків» можна замінити на пошук ідеальної любові. Так просто і так романтично. Нехай героїня шукає чоловіка з такого самого тіста, як і вона сама. Хай вона хоче, аби він навіть ще до того, як дізнається її ім’я, розумів кожне слово, кожен жест, кожен натяк. І що важливо – без підказок, а по велінню таємничого вершителя доль. І нехай усвідомлення нереальності того, «щоби це тісто було замішане так само» не заважає героїні шукати, сподіваючись на випадок і приховані закони природи.

Беріться за цю книжку, якщо утома від запаху смаженої цибулі заважає роззирнутись довкола і побачити, що світ – це ваза, наповнена прозорими кульками ваших можливостей. Варто лише простягнути руку і взяти ту, яка потрібна саме зараз. І нам, читачам, на відміну від героїв, не потрібен для цього дозвіл таємничого вершителя доль, мсьє Паскаля.