Андрухович, Дереш, Жадан «Трициліндровий двигун»: а чи була любов?

Розповім вам велику таємницю маркетингу, а саме як зробити видання, яке точно продаватиметься. Секрет цей елементарний: зберіть в одну книгу неопубліковані досі матеріали трьох найпопулярніших національних авторів та відправте їх, тобто авторів, усіх разом у великий промоушн-тур країною. Саме так вчинили з Андруховичем, Дерешем та Жаданом та їхнім спільним «дітищем» під назвою «Трициліндровий двигун любові» видавництво «Фоліо».

Безперечно, проект – суперкомерційний. Бо про нього, по перше, почали говорити задовго до виходу книги. По-друге, такий набір авторів, як я вже зазначала, гарантує успіх: якщо їхні окремі збірки продаються цілими тиражами, то що вже говорити про спільне видання. По-третє, з презентації «роздули» ледь чи не подію року: тур Україною з літчитаннями, автограф-сесіями та купою фотозвітів в інтернеті так чи інакше змушують зацікавитись «Двигуном».

Що ж таке той «Трициліндровий двигун»? В анотації зазначено ніби як збірка неопублікованих творів тріо «Андрухович-Дереш-Жадан». Правда, пару есеїв Дереша я таки вже встигла десь раніше прочитати. Взагалі твори не обєднані якоюсь однією тематикою і постає запитання: що ж все-таки уособлює назва книги? Бо Андрухович розповідає про свої пригоди в армії, Дереш узагалі зібрав докупи різні свої есеї, а Жадан обєднав свої розповіді про домогосподарок, клерків та соціалізм у «Блок НАТО».

Коли читала анотацію до книги, була впевнена, що твори якоюсь мірою про любов: може, не зовсім традиційну з погляду кожного з авторів. Зрештою, після прочитання книги я довго намагалася провести хоча б якісь паралелі, але мені це так і не вдалося. Таким чином, дійшла висновку, що назва книги – то ще один вдалий PR-хід. Бо твори і справді не повязані, і це логічно, бо писалися вони різними людьми у різний час і за різних умов. І безглуздо шукати якусь аналогію.

Щодо змісту. Роботи, безперечно, цікаві. Дереш потішив розповідями про Тернопіль та Берлін і захопив «Мяким сірим шумом». Після перечитання останнього я два дні проходила в роздумах. Жадан зацікавив розповідями про свою культурну революцію та повеселив спробою розкрити психологію китайців. А от Андрухович, мяко кажучи, не вразив. До кінця книги, та й навіть у процесі заглиблення у Дерешеві путівники, забуваєш, про що писав Андрухович на початку.

Зрозуміло, що з цих трьох авторів кожен читач обере собі одного. Цілісно книга не сприймається. Взагалі, якщо подумати про логіку викладу творів у книзі, то вона мала би бути такою: Андрухович – Жадан – Дереш. Або навпаки. Твори Дереша і справді найяскравіші, принаймні у даному виданні. Таким чином, він би став прекрасною приманкою дочитати книгу до кінця для тих, хто захоче згорнути її вже на перших сторінках. Проте до Дереша можна й не дотягнути, якщо судити про цікавість книги за першими кількома розповідями. А взагалі, навіщо яка-небудь приманка – можна сміливо відкривати книгу на улюбленому авторові і бути впевненим, що ти нічого не пропустив.