«Автогеографія» - знайомство з Ігорем Бондарем-Терещенко

Приналежна мені
незальожная річ
виростає на образ
звичайної друкні.
ІБТ
Аналізувати збірку набагато складніше завдання, аніж досліджувати єдиний твір. Зазвичай мені важко читати більше двох-трьох творів будь-якого обсягу, що належать перу одного автора. Виникає якесь перенасичення.


Цього разу творів було набагато більше, проте подібних складностей не виникало. Адже цю збірку важко асоціювати з гомогенним розчином високої концентрації певної ідеї. Книжка має вельми неоднорідний характер, тому головний мотив спіймати складно.

ІБТ я донедавна знала, як гострого на язик критика та дослідника цікавого для мене субкультурного питання. Та після прочитання його художніх творів вважаю, що знаю його майже особисто.

Добірка його творів має назву, яка, на мою думку, повністю відповідає змісту. Автогеографія. Все, що навколо пропущено крізь фільтр свідомості митця і ретельно розкладене на папері. Книжка містить три частини: поезії, радіоп’єси та есеї.

Автор майстерно завуальовує істинний смисл своїх творів, через що іноді виникає думка, що його там і немає, і твір написаний лише заради гри слів на кшталт: «Карл у Клари вкрав коралі...» Велике вельмишановному ІБТ спасибі за те, що багаторазово змушував заглядати мене до словника: твори пересипані вишуканими суто українськими словами. Також не може не викликати повагу володіння автора англійською мовою, але особисто мені не сподобалось вплетення варваризмів там, де їх повноцінно може замінити рідне слово. Чи, може, рими не вистачило?

На асоціативному рівні поезії чомусь нагадали мого улюбленого Маяковського. Нервові ритми, оригінальні втілення. Книга може зацікавити усіх, хто перебуває у творчому пошуку цікавими і незатертими образами, формою та ідеями.

Не все сподобалось мені в книжці, проте багато запам’яталось. І якщо зміст мені вдалось віднайти не в усьому, то це повністю компенсувала велика кількість надзвичайно сильних речей, що змушують задуматись над тим , хто ми, куди йдемо і в якій державі живемо.

Єдине, що збентежило – не зрозуміло, на кого грає автор: за законами мистецького жанру має на себе, але за тим, що я прочитала – досить часто на публіку.

І на останок хочу сказати свого роду слова напуття потенційним читачам ІБТ. Читати його без спецпідготовки можна, але не варто. Оскільки у своїх творах автор подає численні алюзії на біографію і творчість Хвильового, Тичини, Сосюри, Любченка, не завадить також бути бодай трішки обізнаним у політичній історії СРСР. Налаштуйтесь, абстрагуйтесь від турбот буденності та читайте уважно. Хай вам щастить!