«Фінал новорічної п’єси» – книга, придатна до читання

У 2006 році видавництво «Факт» випустило вже третю книжку Яни Дубинянської під назвою «Фінал новорічної п’єси». До неї були «Козли» та «Сходовий майданчик», 2004 та 2005 роки відповідно.


Текст роману – це справжній букет сюжетних ліній. Все починається з опису ідеальної родини Франсиса – успішного піарника та красеня, про якого мріє кожна жінка – й некрасивої, повнуватої, але люблячої та хазяйновитої Марші. Потім автор перемикається на образ Лари Штиль – провінційної дівчини, котра приїхала, щоб підкорити Столицю в якості акторки, але стала журналісткою у бульварному виданні третього сорту.

Всі троє – власне, головні персонажі, перетинаються під час прес-конференції Трьох Мушкетерів – видатного тріо драматургів, які саме презентували нову п’єсу. До речі, прес-конференціям, інтерв’ю та написанню статей присвячений чималий шматок тексту. Такий вірогідний опис буднів журналістів є родзинкою роману, його найцікавіше читати, бо йому віриш... на відміну від усього іншого.

Дива починаються після зустрічі Лари та Франсиса у Альберта – одного з трьох драматургів. Ал пропонує гостям почати нове життя, де всі мрії будуть здійснюватися. Обидва погоджуються і наступного ранку пірнають у нове життя: вона перевтілюється у відому та успішну кінозірку, він – у легковажного моряка, морського вовка та неабиякого гультяя. Що далі – варто читати самотужки, бо опис всіх сюжетних ліній займатиме не одну тисячу символів.

Щоб у читачів не виникало сумнівів щодо жанру тестів Дубинянської, в анотації подається визначення невідомих критиків (їх так і назвали – «критики», не надавши жодних конкретних імен, очевидно, не хотіли задавити читачів авторитетом) про письмо «на межі фантастики, містики й психологічної прози»...

Варто зазначити, що ориґінальні тексти Дубинянської були написані російською мовою, але у «Факті» їх вирішили перекласти українською. На жаль, не найкращим чином. Дуже багато відверто «калькованих моментів», текст читається важко, бо вийшов неживим. Але це претензія не до автора, а до перекладача – Ірини Калити.

Якщо закрити очі на форму та зосередитися на змісті... То також виникає багато запитань. По-перше, яким чином Альберт зумів реалізовувати мрії? Тут не виписаний суто практичний момент. Як сталося, що вчорашні журналісточка та піарник прокинулися кінозіркою та моряком? Адже для них не розігрували виставу спеціально найняті люди, не створювали штучних умов – прикинувшись, вони потрапили в життя-казку, де були друзі та вороги, обов’язки та звички, до котрих ані Ларі, ані Франсису не довелося звикати... вони почували себе, як риби у воді.

По-друге, автор вибирає надзвичайно невірогідних персонажів – кожен із них є аж занадто хрестоматійним типажем.

Якщо коханий чоловік – то красивий, успішний, «кам’яна стіна», захист і турбота для кожної дівчини (ну справжня ілюстрація до статті про ідеального чоловіка в ґлянцевому журналі).

Якщо хороша дружина – то домогосподарка, котра більше піклується про чоловіка, аніж про себе, котра хоче піти на роботу не задля задоволення власних амбіцій, а через те, що боїться набриднути чоловікові, котра вважає чоловіка своїм найбільшим щастям, тому вирушає на його пошуки на іншу півкулю – і таки знаходить, і таки вдруге на собі одружує (словом, «коня на скаку остановит»).

Якщо перспективна дівчина, то обов’язково красива, з провінції, але цілеспрямована, самотня, проте горда тощо (для кращого ознайомлення з таким типажем також варто почитати ґлянцеві журнали).

І Три мушкетери – також типові, але занадто «у чистому вигляді». Один – затурканий дружиною вчитель, батько двох безтолкових синів, загрузлий у побуті (підказка: над ним потрібно сміятися і в глибині душі трохи зневажати). Другий – невдало одружений, який все життя носить у душі провину за покинуту доньку... замість того, щоб просто приїхати до неї та поговорити (підказка: його потрібно жаліти). А третій – позірно молодий та вільний від зобов’язань, вільний для творчості та створення нового й неординарного (підказка: він – справжній митець, ним потрібно... напевно, захоплюватися).

Власне, книжка придатна до читання. Хоча б для того, щоб переконатися – «не все те добре, що українською мовою». Для того, щоб краєчком ока поглянути на світ журналістики. А також – щоб перейняти навички «хорошої дружини» чи «світської левиці», «дбайливого чоловіка» чи «ловеласа».