Культивованість «Культу» Любка Дереша

Вже не один десяток рецензій написано на книгу Любка Дереша «Культ», тож я намагатимуся не повторюватись і спробую розкрити в цьому творі щось новеньке. Як не дивно (напевно, все-таки не дивно), дерешівські герої знову і знову не втомлюються шукати сенс свого земного життя-буття, межі між світами, між матеріальним і нематеріальним, сном і реальністю.


Студент п’ятого курсу біологічного факультету Юрко Банзай їде на викладацьку практику до коледжу у глуху забиту місцину недалеко від Львова. Там і розгортається найцікавіше. Бідного юнака починають догризати залишки студентського сумління: він звинувачує себе у педофілії. А хто б на його місці встояв перед незвичайною, самотньою, тендітною, беззахисною школяркою, що має до того ж неабиякий потяг до біології? При більш близькому знайомстві (не подумайте про мене і Юрка погано) з Дарцею Борхес – тією самою школяркою – Банзай остаточно підриває свій викладацький авторитет, поводячи себе вкрай непедагогічно. Разом новоспечені друзі вирушають коридорами коледжу, вулицями містечка і лабіринтами снів у пошуках «пізнання вищої істини», а за сумісництвом – всієї правди про вельми загадкову особу охоронця , що у вільну хвилину з захопленням читає роботи Інституту трансперсональної психології і цікавиться полінезійськими віруваннями.

Якщо на початку все дуже і дуже заплутано, то коли вже кількість прочитаних сторінок перевалює за половину, всі вузлики легко розплутуються, і кожен герой посідає своє місце. Хтось – на боці Добра, а хтось – на боці Зла. Ну, а хто і де я вам казати не збираюсь :р.
Перша частина твору називається «Амальгама», на мою ж думку, такий підзаголовок може мати весь роман. «Культ» – це навдивовижу органічний сплав абсолютно різнорідних елементів. Хочете шкільного фольклору?? – будь ласка. Тваринна хіть? Еротично деталізований опис ока, що витікає з свого законного місця? Театр абсурду? Глюки укурків?

Насправді ж «Культ» – це не просто чергова фантастична казочка про антагоністичну боротьбу світла і темряви. Це нескінченно закодований лабіринт з безліччю алюзій. І воля читача – помічати їх чи ні. Автор піднімає у творі величезні пласти: виникає бажання перечитати «В очікуванні Годо» Семюеля Бекета, ознайомитись з роботами Карлоса Кастанеди і навіть передивитись такий милий, добрий мультфільм про ведмежатко Умку. Адже все це може допомогти хоч трохи наблизитись до авторського розуміння роману.

Також на певному етапі прочитання «Культ» нагадав мені давно забутого у «Таємній кімнаті» Гаррі Поттера. Та сама школа, той самий усіма таємничо-зловісний нижній поверх-підвал, той самий обіцяний вихід з цього підвалу Зла всесильного, ну, звичайно ж Зло має свого агента в цьому світі, і як завжди є Бетмен-герой і тьотя-Киця, які з цим агентом воюють. Загалом схеми Джоан Ролінг та Любка видались мені схожими, але ні! я нікого не звинувачую в плагіаті.

Читайте, як все було насправді і чим все закінчилось.