«Магдалинки»: Довідник з жіночої психології від Марини Гримич

Марина Гримич – одна з тих небагатьох письменниць, яким вдається зберігати свій власний стиль написання та тематичну сферу протягом всієї творчості та не звертатись до повторень та «списувань» героїв однієї книги з іншої. Роман «Магдалинки» вийшов друком в 2003 році, але впевнено можна сказати, що він не втратив і не втратить своєї актуальності, можливо, навіть ніколи (навіть зі зміною цивілізацій). До кожної книги Гримич має особливий підхід, іноді відчувається експериментальність, але частіше – причетність до наукової діяльності авторки, тобто етнопсихологія, яскравим прикладом якої є роман «Магдалинки». Гримич вже вдалось виробити власний стиль написання – доступне та логічне викладення сюжету, доповнене добрим гумором.


«Магдалинки» – це своєрідний приклад жіночої дружби змальований з життя. І не заради парності Гримич поселяє в своєму романі чотирьох жінок. Героїні роману відносяться до різних психологічних типів – меланхолік (Ксеня), флегматик (Віка), холерик (Славка) та сангвінік (Сашка), які фанатично зациклюються на одному чоловікові та вважають його проблемою своїх негараздів протягом останніх 20 років. «Магдалинки» – це своєрідний експериментальний підхід та дослідження впливу зовнішніх факторів на формування адекватних змін людської особистості та її поведінки. Гримич заводить читача за кордон сфери теорії психоаналізу, встановленої Фройдом. Звертаючись до описів вчинків та мотивацій героїв, авторка пропонує читачеві «Інформацію для роздумів», в якій поміж рядків з дитинства заховані відповіді на те, що майбутнє людини передбачити неможливо, навіть використовуючи психологічні методи.

«Магдалинки» – це члени таємного товариства Святої Магдалини, що було створено шкільними подругами та існувало протягом 20 років. Товариство Святої Магдалинки має свої канони та приписи – щорічні ритуали гріхопадіння та очищення, заповідь «Іґнорації чоловіків». Сергій, якого «магдалинки» вважають подразником своїх невдач, влаштовує для них своєрідну пастку з однією метою: відкрити жінкам очі на реальність як вона є. Штучно створена ситуація за допомогою друга та однокласника Ростика, який провокує жінок до руйнації стереотипу довкола постаті Сергія, мотивує їх поводитись відповідно до своєї натури. Відкривши очі та розклавши все по поличках, «голубий» Ростик, який неабияк розуміється на жіночій психології, допомагає за чотири дні влаштувати жінкам життя, яке перебувало в стані руйнації протягом 20 років.

Роман сповнений різними психологічними настроями героїв, але в будь-якому разі зводиться до гепі-енду, який відбувається в Парижі – місті закоханих, адже тепер кожен герой нарешті знайшов те, що є найголовнішим в житті – своє кохання.