"Очамимря" очима бубабіста

Якщо ви побачили на прилавку сіро-буру книжку з досить привабливим болотцем на обкладинці, ви натрапили на те, що вам потрібно. "Щасливого плавання" - написано на не менш привабливому бункері. Що ж, попливли?

Відразу почну з того, що Олександр Ірванець - нестандартний письменник. Простота і невимушеність - риси, притаманні цьому авторові, але іноді, можливо, не варто вникати в суть написаного там, де цю суть шукаєш. Особисто я починав читати книжку з оповідання "Львівська брама". Вам раджу зробити те ж саме, тобто лишити заголовний твір "на закуску".

Львівська брама - це станція, яку гріх не знати киянинові. Прославилася скандальністю. "Мудробудівці" (ох, любить автор підземку) фасад зробили, але не зовсім правильно прорахували, де є підземні води. І тепер стоїть ця, пробачте, байда, законсервованою. Але справа не в станції, а в Національній ідеї. До чого тут національна ідея? А це вже скаже вам сам твір. Фантастична історія, зовсім не з гепі-ендом. Це - історія політичної системи України допомаранчевого режиму. З "Брами" почався мій екскурс творами автора, і до сьогодні я прочитав це оповідання вже кільканадцять разів. Причому кожного разу воно вражає чимось іншим!

Далі йдуть ранні оповідання Олександра Ірванця з так званого "піонертабірного циклу", написаними на початку 90-х років минулого сторіччя: "Наш вожатий Фреді Крюгер", "Загибель Голяна", "Маленька нічна пригода, чи то, пак, гонитва" та "Банний день". Кожне оповідання особливе по-своєму, але не у всіх мені вдалося вловити мораль байки. Можливо - повторюся - її й не варто шукати? Так, якщо перші два - такі собі, дитячі страшилки, то з двох останніх можна добряче посміятися. Але, що тут сказати, ну не лишають ці оповідки якогось особливого осаду в мізках, саме випаровування одразу ж після прочитання. Це можна пояснити хіба тим, що це перші спроби прозової писанини Ірванця.

Ну от ми і допливли до самої "Очамимрі". Відразу хотілось би зауважити, що це казочка, як пише автор: "в діґґерському стилі". Така собі оповідка, про любий Київ, який тут зветься Град, любого Льоню, тут - Кнєзь, мудрополітенівців, що охороняють руїни своїх тунелів, велетенську Очамимрю, що їсть, спить і росте, Кирюху-некрофіла, Янку-растаманку та інших.

Град мре від спалахів. Тепер народжуються двоголові діти, яких тут же страчують, або викидають на вулицю, де панує повний хаос, на чолі якого стоїть Кнєзь з Азар'яном.

Очамимря живе трохи вище граду, їсть беззахисних людей. Я намагався шукати відповідник цій істоті у суспільстві, але дійшов висновку, що це щось велике і нематеріальне. Чомусь мені здалося, що автор хотів зобразити Імперію в образі Очамимрі. Вона росте і росте і враз може скористатися беззахисністю Граду.

Дитя Кнєзя - двоголова дівчина, яка має спільні ноги, але дві пари рук, вух, очей... Що тут скажеш, невеселий видається Ірванцю образ України: одна земля, один народ; але дві мови, дві релігії, два береги, і дві національні ідеї. Й Імперія таки розділяє ці дві частини навпіл, але чи зможуть вони вижити довго одна без одної?