«Платний пляж на Стіксі»: сто віршів Віталія Бориспольця

Як правило, «Кальварія» не видає поезію. Для того, аби вона наважилася на такий крок, потрібні справді серйозні підстави – саме тому кількість поетичних видань цього видавництва можна перерахувати на пальцях. Але для видання збірки Віталія Бориспольця «Платний пляж на Стіксі» була вагома підстава – і навіть не одна, а сто одна: рівно сто винятково хороших верлібрів, як становлять основу рок-опери, а також авторське лібрето.

Як зазначається в анотації книги, верлібри Віталія Бориспольця побачили світ у 36 країнах. Знані європейські поети та критики пишуть про нього як про одного з кращих поетів-модерністів кінця ХХ століття та виділяють його як одного з найяскравіших поетів Європи, котрі пишуть у жанрі неокласичного, або «чистого», верлібру.

Характерно, що мова тут іде про «поета-модерніста», а не постмодерніста – справді, вже з перших текстів стає зрозуміло, що за духом його поезія співвідноситься з саме з добою модернізму кінця ХІХ – початку ХХ століття. Це поезія рельєфної думки, що лише зрідка послуговується грою слів та іншими постмодерністичними засобами і ніколи не має їх за самоціль:

Того
хто сміявся останнім
підрізали
першим-ліпшим
колючим поглядом

Гострі язики
проводжали його
в останню путь
останніми словами

Це філософська, глобальна поезія, що має за предмет уваги одвічні проблеми: сенс життя та любов. Причому та простота, з якою автор підходить до вирішення цих найдавніших проблем, виглядає абсолютно сучасною – ці вірші просто хочеться переписати собі у зошит, і якби не завбачливе попередження «Кальварії» про те, що жодну частину цього видання не можна дублювати будь-яким способом (електронним, механічним) без попередньої згоди на це ТОВ «Кальварія», можна було б сміливо переписати собі щонайменше пів книги.

Наражаючись на небезпеку, ми все-таки продублюємо електронним способом її частину, а саме вірш під назвою «Теорія допитливості», оскільки описувати таку поезію іншими словами, як будь-яку справжню поезію, – це справа невдячна. Як кажуть, «нехай мовчать всі критики і дурні, коли сам автор знає, що і як»:

Людину
яка знає
де закопано скарб
менше за інших цікавить
де закопано
собаку

Людину
яка знає
де закопано собаку
менше за інших цікавить
де закопано
скарб

Людину
яка знає
де закопано
і перше
і друге
менше за інших цікавить
де закопають
її саму

Завжди приємно, коли автор піклується про свого читача і поважає його, пишучи цікаво, про цікаве і зрозуміло. Його верлібри розбавлені живою водою, не концентровані, не потребують значних зусиль для зосередження уваги, вони самі читають читача. Автор, котрий вміє відрізняти «безсмертне/ від довічного», «себе/ від відображення в дзеркалі» заслуговує щонайменше на повагу і увагу.