Політичні делікатеси Марини Гримич у «Варфоломієвій ночі»

У вас коли-небудь виникало бажання стати народним депутатом України? Ну хоч на хвильку відчути на собі тягар відповідальності за народ, важливість протирання дорогущого костюму на державних кріслах, спіймати романтику відряджень за державні кошти на фешенебельних авто? Вам коли-небудь хотілося стати учасником запеклих законодавчих баталій і блокування трибун? Тоді книга Марини Гримич «Варфоломієва ніч» саме для вас.

Це своєрідний «курс молодого бійця», з усіма прекрасними негативами та брудом українського політикуму. Такі собі інструкції «для чайників» – як правильно спланувати власну PR-кампанію, вести безкровну боротьбу з конкурентами та перемагати на українських виборах. І нехай вас на лякає натяк на страшну і криваву ніч – масового смертовбивства не передбачається. Хоча, людські жертви будуть – це не просто авторський задум, а сувора правда життя і української політики:

«Питання і справді цікаве, дорогі мої читачі: з якого дива звичайні люди стають політиками? І взагалі, чому за професією політика закріпилася така погана слава? Ось, наприклад, лікар – то він рятує життя людей. А політик? Хіба він не рятує долі людей? В усякому разі, він переконаний в цьому. Як і хірург, який переконаний, що лише відкарнавши щось, він врятує життя людині. Обидва можуть помилятися. І дуже часто це роблять. Але це не може заперечувати права на існування ні лікарів, ні політиків.»

А якщо серйозно, то «Варфоломієва ніч» прекрасний авантюрний роман про демократичні вибори, їхню українську специфіку з ізраїльсько-грузинським присмаком (останній, до речі, дуже яскравий). Гарно закручений сюжетець, вихоплені з життя чудернацькі образи, українське серце та менталітет, грузинський темперамент, ізраїльський оптимізм та щирий гумор на фоні провінційного містечка NN, яке так подібне на інші провінційні містечка пострадянського простору.

Писано дуже гарним стилем, просто читається – і відірвати від книги практично неможливо. Чудовий роман для довгих зимових вечорів з чашечкою чаю з медом. Причому чай з медом – обов'язкова деталь. Для тих, хто прочитає книгу стане зрозуміло, що вона у прямому розуміння слова «смачна» – мало того, що кілька рецептів, що читаються у тамтешніх ліричних відступах змушують пускати слинку, так ще й грузинська кухня, яку просто-таки кортить скуштувати після прочитання роману, змушує жалкувати про те, що адреса найближчого грузинського ресторану для тебе цілковита загадка, а такого імпозантного і темпераментного дядечка Ґіві у тебе немає. Отак і лишається мріяти про грузинську смакоту, відчувати терпкий і духмяний запах кінзи в носі та читати про українські реалії. Щоправда, написано «Варфоломієву ніч» було за 2 роки до славнозвісної Помаранчевої революції, але технології та методи ведення політичної боротьби ні на скілечки не змінилися. Та й реальність, як виявилося, змінюється не охоче.

Чесної політики, як і чесної гри, нам, певно, не бачити. Хоча чесні політики таки існують, байдуже, що їх мало і живуть вони не довго(мається на увазі життя політичне). Про це книга, яка, не зважаючи на політичність, вийшла напрочуд теплою - мабуть, український менталітет спрацював – все сприймати через гумор. Як казав Остап Вишня: «Якось то воно буде».