Реінкарнація в самого себе. Рецензія на книгу О.Стражного "Храм Афродіти".

   Роман "Храм Афродіти" лікара-психотерапевта Олександра Стражного з експресивними рожевими платтячками на обкладинці та безголовими бюстами (певно богині кохання) – це маленький екскурс в історію та реінкарнація в самого ж себе. В романі Стражний відкривається справжнім професіоналом (звісно у психологічному аспекті). Маніпулюючи героями, мов ляльковим театром, він примушує читача повірити в таку нісенітницю, як реінкарнацію в минуле за власним бажанням. Хоча дехто і не відмовляється бачити свою "суть" в минулому житті – десь так в році 502 до н.е.

   В "Храмі Афродіти" в подробицях описані причини «дежавю», на чому, власне кажучи, базується весь зміст книги з подальшим розвитком подій – "те, що ми вже робили в минулому, ми робимо й зараз... і навпаки. З майбутнього ми керуємо минулим. А з минулого — сьогоденням". Історія кохання української балерини Оксани та американського телеведучого Генрі відбувається паралельно в двох тілесних іпостасях кожного з них – сьогоднішній Зальцбург та давньогрецький Борисфен. До речі, автор має 26-річний досвід археологічних розкопок на теренах колишніх давньогрецьких колоній, що були на території України, тому неабияк вражає обізнаність та достовірність історичних фактів. Оксана омріяна думками про Велику Європейську сцену, Генрі – секретом зваблення Афродіти... і Оксаною, на перший погляд як тою, яка буде його супутницею в Борисфені. Оксана, будучи жрицею храму Афродіти, в своєму сьогоднішньому втіленні, вміло плете інтриги з усіма, хто будь-яким чином причетний до сцени. Генрі думає, що кохає Оксану, але яке може бути кохання, якщо він досі не відкрив всі таємниці Олімпу та життя богів! Оксана запевняє Генрі, що кохає його, але спить зі всіма – починаючи від  гея хореографа, що вважає її нездарою, закінчуючи прем'єр-міністром Німеччини задля поліпшення ситуації на Батьківщині – відкриття шляху до Євроспільноти. 

   Роман про кохання, історію, дивакуватість людської психіки. І про політику, яку сюди прив'язав Стражний. Він надає уривки газетних статей українських та зарубіжних ЗМІ, що викликає саркастичну посмішку читача, адже роман був написаний ще в травні 2003 року. А ще автор надихає думкою, що іноді за найціннішу знахідку свого життя ми вважаємо те, що має зовсім інше призначення.