Рецензія на книгу Тараса Прохасько "Лексикон Таємних знань"

"Лексикон таємних знань"! Назва говорить сама про себе. Новели Тараса Прохасько, що ввійшли в цю збірку відрізняються своєю таємничістю. В передмові Іздрик дає пораду читати «повільно, якомога повільніше, найкраще-в такому темпі й тому ритмі, в якому вона була написана». І справді, книга не зазначилась простотою власного сюжету, який, до речі, відсутній.
Значна кількість описів, які допомагають донести до читача рух за рухом, створюють своєрідну кінострічку в свідомості, в якій все розраховано наперед і можна підсвідомо вистроювати лінію передачі та сприйняття фактів , звертання до вічних проблем та постулатів законів природи, метафізики та філософії ускладнюють підхід до розуміння тексту. Тут нема конкретної сюжетної лінії, місцями- навіть сенсу, бо складається враження, що автор імітує та грає в асоціації. Неможливо конкретно визначити часовий проміжок, в якому живуть герої. Це вже не минуле і вже не теперішнє. Це ,наче, їхній світ, або світ автора, в який заманюється читач - їхній вимір.
Тут багато осені, сигарет та кави. Багато описів Львову та інших міст, таємничих своєю історію. 

А ще тут спроба пізнати світ через органи відчуття: Прохасько ніби навмисно грає передачею запахів, кольорів, дотиків. та форм. Тут зароджується кохання та зрада, і все відбувається на фоні осені, яка є своєрідним початком і кінцем всього існуючого, всього, що дає життя, чи певно, самого життя.
Прохасько не розділяє вікові категорія читача, стаючи його співрозмовником, намагаючись йому відкрити душу, переживання та емоції постатей з новел.
Коли читати? Восени.... з горнятком кави!