Сашко Положинський: «Мені соромно за виступ Лободи на «Євробаченні»

У рамках клубного туру на підтримку нового альбому «Опір матеріалів» гурт «Тартак» відвідав і Тернопіль. Музиканти виступали у клубі «Хмільне щастя». Тригодинний виступ гурту потішив шанувальників. Сашко Положинський скаржився хіба що на маленьку сцену «Хмільного щастя», адже там він не міг танцювати і глядачі не змогли оцінити всіх його здібностей. Вокаліст не любить ділитися планами на майбутнє, але цікаво розповідає про багато інших речей.
Чи підтримуєте ви стосунки з хлопцями з Тернополя, котрі знімалися у кліпі на вашу пісню «Не кажучи нікому»?
Так, ми навіть сьогодні з ними у боулінг грали. Ці хлопці – пластуни, я завжди контактую з пластунами. Сьогодні ми також обговорювали деякі плани, які, я сподіваюсь, будуть реалізовані. Що ми плануємо – поки не скажу. Про плани не люблю розповідати. Давайте ми зробимо і я вам все розкажу, що ми зробили. А то я про плани розкажу, ми не зробимо, а ви скажете: «О, балаболи!»
Чого ви боїтеся в житті?
Боюся змій, всяких жаб не люблю. А ще лякають мене різні речі. Наприклад, лякають мене купи сміття, які я бачу всюди. В мене, наприклад, рука не піднімається взяти порожню пляшку і викинути її куди завгодно. Я з нею буду носитися днями або й тижнями. В мене інколи машина схожа на машину, яка сміття возить. Я просто сміття назбирую і не викидаю, поки не приїду до якогось великого смітника. І коли я бачу, що, скажімо, десь високо в горах, де гарне повітря і гарний вигляд, є купа сміття, я не розумію звідки воно там взялося. Ну я ще можу зрозуміти де взялися пластикові склянки, але де береться величезний шматок поліетилену метрів на 20 – незрозуміло. А ще в Карпатах часто можна побачити плакати типу «Бережемо ліс!» або «Ліс – легені планети», а за кілька метрів – вирубка і смітник. От у нас слово і діло. Також мене лякають наші політики, телебачення наше, музика, яка лунає з радіоефіру, лякають більшість пісень, які стають хітовими.
Яку музику слухаєте у своєму автомобілі?
Я вам чесно скажу, що навчився качати музику з Інтернету і тепер у мене стільки всякої музики... У мене в машині лежить кейсик для компакт-дисків. Там, звичайно, немає жодного ліцензійного. Це збірки різної музики різних років. Ну і звичайно колекція компакт-дисків у мене величезна. Люди, які потрапляють до мене вперше у гості, то дуже дивуються. Зрозуміло, якби я мав можливість купувати всю музику, яка мені подобається, на ліцензійних дисках, я би це робив. Але навіть із ліцензійних збірок я роблю mp-3 збірки, щоб їхати в машині, слухати і довго не змінювати диск.
А що вам дарують шанувальники?
Я привчив своїх шанувальників, що мені нецікаві м’які іграшки і тепер вони якось креативно підходять до ідей для подарунку. Найкращий подарунок для нас – це люди на концерті. Особливо, якщо концерт платний і людям не шкода віддати гроші за квиток. Також приємно, коли до тебе підходять і для автографу дають не папірець якийсь, а, скажімо, наш диск. Деколи прихильники вигадують щось цікаве. Наприклад, одна дівчинка дарувала фотографії, де було знято, як вона викладала слово «Тартак» то камінням, то грушами, то соняхом, то ще чимось. Одна дівчинка зробила скриньку, на кожній стороні якої був якийсь елемент з наших пісень. На 10 років «Тартаку» п’ятеро прихильниць роздягнулись догола, шоста намалювала на спині у кожної обкладинки п’яти наших альбомів, професійний фотограф зробив фото зі спини. Дупці прикрили чорною стрічечкою, щоб не було еротики. З одного боку воно виглядає дуже творчо, з іншого боку – дуже звабливо. Адже дівчатка, ти знаєш, що вони оголені, знаєш, що вони прихильниці і у кожної на спині обкладинка альбому… Це приємно і класно виглядає. Фото це назвали «Краща п’ятірка за 10 років».
Як щодо конкурсу «Євробачення»? Ви дивились його?
На час конкурсу ми якраз мали концерт у Рівному і тому навіть якби я його хотів подивитися, то у мене б це не вийшло. Але я, чесно кажучи, не хотів. Я особисто вважаю, що таким гуртам, як «Тартак», на цьому конкурсі взагалі нема чого робити. Але, якби виникла можливість там виступити, то ми би не відмовилися. Очевидно, що чим далі, тим важче таким гуртам як «Тартак» працювати в Україні тому, що занадто складна у нас музика і ще складніші тексти для сприйняття. А народ хоче чогось простішого – якісь «сіськи-піськи», тупі приколи і бажано, щоб не дуже багато нот. А ми чим далі, тим більше все ускладнюємо в музиці. Стосовно «Євробачення», то мені це не цікаво. Я дивився півфінал і деякі пісні, які мені сподобались, до фіналу не потрапили. Багатьох виступів я взагалі не міг зрозуміти. Не міг зрозуміти для чого таке існує в природі. Не розумію що цікавого в тому. Для мене фінал не був цікавим ще й тому, що я, на жаль, побачив виступ у півфіналі Світлани Лободи і я очікував чогось хоч трошки кращого. Мені було соромно. От мені було соромно колись за «Гринджоли», а тепер соромно за Лободу. Але в «Гринджоли» я не вірив, а зараз був впевнений чомусь, що Лобода покаже щось цікавіше.