Стрілок (Shooter)

Що спецслужбам не можна довіряти не знають хіба що діти, простаки та патріоти, яких вже майже не лишилось на цій планеті. Бачиш спецагента – втікай, як казав колись Мишеня з «Матриці». Але професійний снайпер Боб Лі Сваггер, попри те, що останнього разу через спецслужбу ледь не загинув на завданні сам і втратив кращого друга, належить саме до тієї вимираючої породи патріотів, яких ще можна гучними словами про національну безпеку спокусити на якусь дурницю.

Наприклад створити план замаху на президента, нібито щоб його уникнути, а насправді виконати до дрібниць – щоправда вб'ють не президента, а єпископа з Африки, котрий стояв поруч. І зіштовхнуть усю провину на Боба – зрозуміло, що мертвого. Втім пани з верхівок влади не врахували одного – спецагентів готують дуже добре, якраз для того, щоб вбити їх було якомога складніше, а от Боб вже не промахнеться, хай і мало що розуміє у мереживах політичних інтригах.

Цей фільм до перегляду викликав у мене двозначне ставлення. Режисер Антуан Фукуа поставив як чудових «Вбивць на заміну» та нагороджений Оскаром «Тренувальний день», так і посередні «Сльози сонця» та «Короля Артура». Сценарист Джонатан Лемкін відмітився як другорозрядною «Червоною планетою» та неоднозначною четвертою «Смертельною зброєю», так і чудовим «Адвокатом диявола». А першоджерело – новелу Стівена Хантера «Точка нанесення удару» я взагалі не читав, тож очікувати можна було чого завгодно – і осічки, і попадання в ціль. На щастя сумніви виявилися марними – попадання не просто в ціль, а в саму «десятку».

Антуан відкинув усілякі дурні драматичності та моралі і зняв стовідсотковий адреналіновий бойовик в кращих традиціях вісімдесятих – часів «Коммандо», «Рембо» та перших частин «Смертельної зброї», побачити картини такого роду від Голлівуду я вже й не сподівався. Але пройшли десятиліття і на екрані знову з'явився герой, коріння образу якого лежить у вестернах минулого століття – чия харизма переливається через край, чоловічі ознаки якого зроблені з кращих сортів сталі з домішками титану, а в шафі знаходиться колекція добірної зброї. Він говорить та робить мало, але кожне слово та рух вивірені до міліметра, відпрацьовані до автоматизму і йдуть на вагу золота. І не приведи господь комусь зачепити хоча б шерстинку на його собаці – мало буде усьому континенту, і навіть спецназу він залюбки влаштує в'єтнамську війну в мініатюрі. Не знаю, хто б ще зміг відпрацювати таку роль, але Марк Волберг зробити це на п'ятірку, чим йому допоміг і сценарист, створивши чудові діалоги – відточені, як лезо військового ножа. І дідуган Денні Гловер – добрий знайомий сержант Мюрто з тої ж таки «Смертельної зброї», котрий забув, що він же був «занадто старий для усього цього лайна» в ролі одного з головних ворогів Боба теж виявився на своєму місці, про симпатичну дівчину, яку потрібно рятувати я вже промовчу – це й так зрозуміло, що вона має бути. Але не можу не відзначити, що акторка дуже добре підібрана – у Кейт Мара зовнішність симпатична, але не надміру, до ляльковості, якраз така, як у тисяч дівчат, котрі чекають вдома солдат, поки ті захищають чиїсь фінансові інтереси на іншому боці земної кулі.

Щоправда Антуан Фукуа не був би собою, якби залишив лише голу дію виживання та помсти – заразом у своїй стрічці він пройшовся по усій американській політиці від вбивства Кеннеді до нафтових війн, нашпигувавши її різноманітними прихованими і відкритими натяками на свою думку щодо останніх подій у світі, причому зробив це досить збалансовано, без відходу від жанрових ознак, не перетворивши «Стрілка» на політичний детектив під Роджера Мура. Втім це не завадило псевдопатріотам, весь запал яких обмежується схвальним мугиканням під час перегляду останніх теленовин, вже видати купу нищівних оцінок та наліпити на нього ярлики «ліберала», «антибушиста» та прибічника «теорії змов». Залишається лише сподіватися, що глядачам в Україні це не завадить отримати задоволення від фільму, зробленого за усіма стандартами якості бойовиків мого дитинства.