Світла прем’єра у дніпропетровському театрі одного актора «Крик»

Коли навесні 2006 року людина-театр Михайло Мельник зняв з репертуару виставу «Парфумер», резонно було сподіватися, що незабаром слід чекати на новий спектакль. Власне так і сталося: у театрі «Крик» вже кілька тижнів при переповненому залі проходить прем’єрна вистава «Мутація» – сучасна інтерпретація оповідання «Сон смішної людини» Федора Достоєвського.


Актор, режисер, художник-постановник та сценограф Михайло Мельник серед усіх своїх беззаперечних талантів володіє неперевершеним умінням коротко та ємко формувати меседжи своїх вистав. На самому початку «Мутації» головний герой оголошує про те, що він пізнав істину, і має поділитися нею з глядачем. І як ви можете передбачити, цю просту і відому всім істину він скаже лише наприкінці. А до того він має розповісти свою неоднозначну історію.

Як той Сократ, котрий, шукаючи людину, ходив Афінами зі свічкою в руці, на сцені головний герой «Мутації» з’являється з ліхтариком, наводячи світло на глядачів. Варто сказати, що у пана Мельника особливе ставлення до світла і всього, що з ним пов’язане. Почати з того, що займатися сценічним світлом під час спектаклю він не довіряє нікому, окрім своєї дружини Оксани. До того ж у роботах театру «Крик» багато символічних речей, пов’язаних із світлом. Якщо у «Парфумері» невеличкі прожектори виступали певним чином «у ролі» другорядних персонажів, то у «Мутації» з’являються вже світляні кулі як, певно, символ просвітленого розуму досконалих людей. А ще жовтого кольору дитячі сліди на сцені у формі сонця.

Початок вистави видається удавано простим. Герой Михайла Мельника то розвішує милі дитячі малюнки, розповідаючи про витівки своєї дівчинки, то цікавиться у глядачів, у якому віці вони вперше поцілувалися і розповідає весело-сумну історію про свій перший поцілунок. І от коли увага глядача приспана майже мелодраматичними нотками оповіді, Мельник відтворює всю жахливість душевної самотності героя. Зовнішній світ вривається у цю самотність хіба що миготінням екрану телевізора чи гучною музикою від сусідів. У відчаї його все частіше виникає думка покінчити життя самогубством.

Але перед тим, як він вирішує остаточно проститися з життям, у житті чоловіка з’являється ще одна постать із зовнішнього світу – маленька дівчинка, котрій він через свою байдужість відмовив у допомозі. Саме ця випадкова зустріч і повертає героя до життя. (У Достоєвського більше у переносному значенні, в інтерпретації Мельника – скоріше прямому). Але перед тим він переживає есхатологічну подорож до безгрішного (райського?) суспільства всезагальної любові. І саме цей містичний епізод спектаклю є найбільш емоційно та сценографічно насичений.

Уособленням вищезгаданої ідеальної людської спільноти у «Мутації» виступають піраміди, які, за різними трактуваннями вважаються водночас символами життя і смерті, а також символом знання, яке прагне до досконалості, та зрештою символом Божественного устрою. Усім цим багатством значень й оперує Михайло Мельник по ходу вистави, включно зі «смертю» духовності того суспільства, яка стається через те, що головний герой «развратил» (спеціально це слово не перекладається українською) безгрішних людей. Наче ту скриньку Пандори чоловік відкриває кожну велику піраміду, з-під якої з’являється маленька чорна чи то зі значком атомної енергії, чи то з гратами, чи то з червоним хрестом. А зверху на кожній з них – маленька лялькова рука, яка стикає протигаз.

Але Михайло Мельник (слідом за Федором Михайловичем) не такий безжальний до свого глядача, щоб на такому надзвичайно вражаючому, але важкому моменті завершити виставу. Чорними пірамідами він висловив нам своє попередження, але ж не відкрив згадану на початку Істину, яку він, повторюючи за смішною людиною Достоєвського, не витворив розумом, а бачив її живий образ. Це стара істина, яку повторювали незліченну кількість разів: «Люби інших, як себе!». І фінал вистави попри все – світлий! Головний герой позбавляється своєї самотності й бере на себе піклування про дівчинку-сироту. І щасливий від усвідомлення простої Істини він прощається з глядачем дуже простими словами щасливої людини: «Який сьогодні чудовий день! Як і вчора!»