«Тетро»: Неможлива відповідь

теґи: Tetro, Аргентина, Вінсент Гало, Педро Альмодовар, Tetro, Френсіс Форд Копола

tetro

Кожний новий фільм Френсіса Форда Кополи має апріорі дещо двозначний статус. З одного боку — ім’я автора. З другого — низка не дуже вдалих стрічок, знятих майстром в останнє десятиріччя, змушує ставитися до будь-якого його нового проекту з пересторогою.

«Тетро», однак, відрізняють певні моменти. Це перша — після прем’єри «Розмови» у 1974 році — картина, знята Кополою за власним сценарієм. Окрім того, за зізнанням самого режисера, «Тетро» — один з його найбільш особистих фільмів, що ґрунтується на спогадах і емоціях раннього життя режисера, хоча сама історія є вигаданою. Нарешті, постать виконавця головної ролі: це один з найталановитіших американських акторів Вінсент Галло (відомий, зокрема, за роллю у фільмі Еміра Кустуріци «Сни Арізони»; також — обдарований художник, музикант і кінорежисер).

Отже, якщо починати з сюжету, то фільм являє собою суміш родинної саги з романом виховання. Йдеться про двох братів, про конфлікти та таємниці всередині творчого аргентино-італійського клану Тетрочіні, в якому мистецьке суперництво загострює і без того непрості родинні стосунки. Молодший брат Бенні (Олден Еренріч) після багатьох років розлуки приїздить до Аргентини, у гості до старшого, Тетро (Галло), котрий давно розірвав зв’язки з родиною, в першу чергу — з владним, авторитарним батьком, геніальним диригентом Карло Тетрочіні (Клаус Марія Брандауер, він же грає і менш щасливого брата Карло, дядька Альфредо).

Спочатку це – історія входження Бенні у світ дорослого життя і мистецтва, його намагання якось зблизитись з братом, котрий поводиться, як справжній соціопат. Відповідно, у першій третині фільму є акцент на деталі, котрі мають впадати в око молодому іноземцю у незнаній для нього країні. Але чим далі, тим більше візуальний бік фільм стає візіонерським, театралізованим, навіть певним чином бароковим: реальність постає перетвореною стривоженою свідомістю Тетро.

Тут варто зазначити, що так само, як у «Бійцівській рибці» (1983), у «Тетро» переважно чорно-біле зображення з включеннями кольорових фрагментів. Правда, на відміну від «Рибки», де у такий спосіб підкреслюється драматичність розв’язки, у новій роботі Кополи забарвлені уява або пам’ять: так, Тетро згадує про фатальну аварію, в якій загинула його мати; стосунки з батьком подані як цитати з химерних вистав і з класичної кінофантасмагорії «Казки Гофмана» (знято 1951 року Майклом Пауеллом і Емеріком Прессбургером), — одне слово, оті галюцинації дивним чином переплетені зі сценами з родинного життя Тетрочіні. Важливо ще раз підкреслити, що кольорові фрагменти мають театралізований, ірреальний характер: Бенні, а надто Тетро, існують у двох паралельних планах — реальності і мистецтва, минулого і теперішнього, а також правди і брехні.

Загалом сюжет, побудований на розкритті родинних таємниць, чреватий найбанальнішим мелодраматизмом. Та вже те, що Копола робив свій фільм у лоні іспанської культури (картина — спільного виробництва США, Італії, Іспанії, Аргентини), передбачало певну сентиментальність, суміш патоки ситуацій з гримучим студнем пристрастей. Цього режисер щасливо уникнув, однак нові для Кополи інтонації таки присутні: несподівана емоційна співзвучність (саме співзвучність, а не наслідування) зі стилістикою Педро Альмодовара. Це, до речі, помітно навіть в акторському складі: так, Кармен Маура, виконавиця ролі впливової інтелектуалки Одиначки, уславилася саме у фільмах Альмодовара (за роль «Поверненні» у 2006 році здобула приз у Каннах). Таку само завдяки своїй витонченій й сексуальній красі до альмодоварівських акторок подібна Марібель Верду (Міранда, дівчина Тетро). Зі свого боку, Брандауер ідеальний в образі геніального деспота. В цілому, акторський ансамбль варто визнати надзвичайно вдалим, хоча безумовна першість належить Гало. Його герой разюче змінюється протягом фільму – від божевільного мізантропа до справжнього голови роду; всі зовнішні риси, лінія поведінки, жести, міміка знайдені настільки точно й переконливо, що жодного іншого виконавця на цьому місці уявити неможливо.

Окрім акторських робіт, фільму додають довершеності наскрізні візуальні мотиви: згадані вище кольорові вставки, також — спалахи світла від ламп, фар, засніжених гірських вершин — своєрідні сигнали долі, набагато більш спільної для братів, аніж здається Тетро і Бенні. Варто відзначити і звукову доріжку, скомпоновану з сучасної латиноамериканської і класичної європейської музики та вплетену у фільм легко і вишукано.

Отже, Копола не схибив у жодному компоненті; чітко продумавши сценарій, знайшов для нього правильну оптику і якнайкращих виконавців. Можливо, режисерові допомогла вищезгадана особистісна інтенція. Правда, у прикінцевих кадрах стає зрозумілим: «Тетро» — про будь-яку творчу людину, незалежно від родинних обставин. Але на вічні питання, що крають таких, як Бенні і Тетро, Копола знаходить, по суті, неможливу відповідь: примиряє людське з мистецьким.