Толерантність. Поговоримо?

1 січня знову відбувся замах на вбивство Курта Вестерґарда – датського художника, автора нашумілих свого часу (2006 рік) карикатур, які змальовують пророка Магомета з бомбою на голові. Озброєний сокирою і ножем фанатик увірвався до будинку художника в місті Орхус; окрім власне Вестерґарта в будинку знаходились його дружина та п’ятирічна онука. Інцидент, утім, завершився щасливо: 74-річному художнику вдалося зачинитись у кімнаті і викликати поліцію, яка і затримала нападника – 28-річного сомалійця, підозрюваного у зв’язках з Аль-Каїдою. Варто згадати, що будинок Вестерґарта ще з лютого 2008-го перебуває під постійною охороною – після того, як поліція викрила спробу замаху на його життя з боку групи екстремістів, крім того, роком раніше Аль-Каїда призначила винагороду за «голови» Курта та ще одного карикатуриста, шведа Ларса Вілкса.

За даними агентства Associated Press, щонайменше 50 осіб загинуло внаслідок конфліктів, пов’язаних з публікацією карикатур в журналі Jyllands-Posten від 30 вересня 2005 року, серед низ 8 – внаслідок теракту під стінами посольства Данії в столиці Пакистану Ісламабаді.

Вже понад 4 роки минуло від дня першої публікації карикатур, а конфлікт і досі не вичерпано. Мусульманські екстремісти продовжують погрожувати Вестерґарту та іншим, а європейські газети – у вигляді помсти – друкувати старі та нові карикатури на мусульман. Після інциденту в лютому 2008-го відразу 17 датських видань надрукували на своїх шпальтах карикатуру на Магомета. Реакція мусульман була миттєвою: Данією пройшлася хвиля вуличних сутичок, молодь з іммігрантських кварталів палила автівки та закидала поліцейських камінням й пляшками, а в самому Копенгагені було підпалено школу.

Насправді, ситуація з карикатурами на Магомета є дуже знаковою. Вона великою мірою відображає сучасне трактування поняття «толерантність», коли за білою та пухнастою пропагандою рівноправ’я ховається підла й жорстока боротьба з інакомисленням. Так, карикатури в Jyllands-Posten є не надто політкоректні (звичайно, далеко не всі мусульмани – терористи), але й образливими їх назвати не можна. Гадаю, не обов’язково навіть проводити опитування щоб з’ясувати, з людьми якого походження (і якої зовнішності) у європейців та американців асоціюється слово «тероризм». Такою репутацією і таким ставленням до себе мусульмани мають завдячувати самі собі, Аль-Каїді та їм подібним. Що цікаво, досі Jyllands-Posten (і не вона одна) протягом багатьох років тихо-мирно публікувала карикатури на Ісуса Христа і жодного масового розголосу це не викликало, аж тут на шпальтах з’являється Магомет і – понеслося.

Безперечно, толерантність – це добре. Уміння з терпінням ставитись до проявів інакших смаків, уподобань чи переконань – хороша риса будь-якої сучасної людини. Але й у ставленні до толерантності не варто перегинати палицю. Якщо ти вважаєш, що твої почуття чи переконання ображено (обізвали хохлом, негром, хачіком, намалювали карикатуру на твого ідола), ти маєш повне право на реакцію – адекватну відповідь, зустрічний випад у вигляді тієї-таки карикатури, слова чи жесту. Але вдиратись до людини в помешкання і бігати за нею з сокирою – ненормально. Звичайно, певну частку мусульман такі публікації зачіпають, вони можуть скільки завгодно палити датські прапори, влаштовувати мирні (!) акції протесту, боротися за свої релігійні та культурні права (які перелякана терактами і аж надто політкоректна Європа, насправді, і не думає обмежувати), а не вдаватись до залякування художників, вуличних погромів і насильства.

Коли мусульманська спільнота Франції зажадала тюремного покарання для Філіпа Валя – головного редактора сатиричного видання Charlie Hebdo, яке також опублікувало карикатури на Магомета – на захист журналіста став сам Ніколя Саркозі.

«Нехай краще буде багато карикатур, ніж навпаки. Я розумію, що мусульман це може зачіпати, але вони повинні зрозуміти: Французька Республіка живе у відповідності з традицією, яка передбачає, що карикатури можуть нести в собі гостру критику. І я не готовий відступати від цієї традиції», заявив Саркозі.

Згодом ще влучнішу репліку у відповідь на іранські «анти карикатурні» закиди озвучив датський парламент: «Вибачатись належить не нам. Якщо комусь і належить вибачатись за свободу слова, права людини, тюремні ув’язнення, страти і відсутність демократії, так це іранцям».

На щастя, в Україні проблема расової та іншої нетерпимості наразі не стоїть так гостро. Чисельний та культурний внесок іммігрантів в Україну поки що порівняно невеликий, відповідно, ще не набрав європейського або хоча б російського розмаху рух спротиву з боку аборигенів. Зрештою, наші, українські іммігранти рідко поводяться зухвало і є занадто нечисленними для того, щоб на державному рівні заявляти про свої права. Так чи інакше, перші тривожні дзвіночки вже лунають. Показове плюндрування державних символів України на Говерлі, руйнування татарських цвинтарів у Криму, дебільні гасла штибу «Україна для українців» (абсолютно спотворений за суттю вислів Миколи Міхновського), утворення фанатичних неонацистських угруповань – все це невдовзі може народити щедрі «плоди» безхребетності і відсутності сформованої ідеологічної (та культурної) політики нашої з вами держави.

Далі буде...