“Жінка-змія” Валерія Шевчука

“Жінка-змія” – так називається книга повістей Валерія Шевчука, яку нещодавно прочитав. “Жінка – змія” – так, вносячи маленьку правку, назвав би її я, принаймні, з огляду на дві з трьох повістей, вміщених там. Хоча, це, мабуть, було б вже аж надто прямо, адже і так натяк досить зрозумілий. Одразу повідомлю, що ніякої дискримінації до жінки в цілому в книзі немає. Особисто я вважаю, що і ніякої образи. Ну, може, трохи закидів щодо її природи. Хоча, це уже як подивитися. А на такі делікатні речі треба кожному дивитися окремо, бо у кожного все одно буде так чи інакше інша думка. Бодай трохи, але інакша.


Знаєте, не люблю використовувати у своїх оглядах фрази типу “на мою думку...”, “особисто я вважаю...” і т.д і т.п. Ну, коротше, усі ці заяложені, на кожному кроці присутні форми. Отож, ненавиджу їх використовувати, бо читачеві насправді глибоко начхати на мою думку; йому, перш за все, потрібна реальна картина художнього полотна з сухуватою констатацією, лиш трохи розбавленою фантазією реципієнта для збереження від повного висушення і меліорації. Але завжди так було і ще довго буде, що огляд книги є річчю максимально суб`єктивною. А тому, сказавши отак багато для того, щоб сказати зараз оце, скажу (вибачте за тавтологію): ОСОБИСТО В МЕНІ ця книга відродила віру в життя, а точніше повноцінне життя і вартісність сучасної української літератури. Бо треба зізнатися, що малопоширена продукція теперішнього вітчизняного письменника є ще й у більшій мірі низькоякісною. На превеликий жаль. Отож, пробачте мені той, кому аж зовсім не цікаво усе це, не вельми близьке до суті твору, читати, але не міг уже так довго тримати у собі негативну енергію, що накопичилась від прочитання досить великої кількості сучасних “майстрів” українського пера. Бо більшість оглянутих мною до цього книг можна було громити на всіх напрямках. Я цього не робив (іноді). А (іноді) робив надто м`яко. Отож, відтепер твердо обіцяю, що буду вішати ярлик “фігня”, якщо це дійсно “фігня”. Бо як ти уже видруковуєш книгу, то це уже діло серйозне і таке, що потребує майстерності. Оголосивши, таким чином війну графоманству і бездарності та, заспокоївши своє внутрішнє “я”, я ще раз зазначу: саме “Жінка-змія” принесла мені останнім часом найбільше задоволення і показала яким твір “має бути” (бо це також дуже суб`єктивно), принаймні, зсередини.

“Жінка-змія” – це історія гріхопадіння та гріхожиття, тобто життя у гріху. Гріха абсолютно без засудження його творців. Гріха як природньовластивого людині, а тому не так уже й гріха, як вчинку. Звичайного і буденного.

У творах не відсутній дидактичний елемент, але він настільки відчутно сконцентрований у формі цілком власної думки, що зовсім не напружує і не злить тебе, як це часто буває.

Повісті містять і фантастичні вкраплення. Але фантастика тут, я б сказав “життєва”. Тобто доволі правдива, така, яку ти без особливих проблем сприймаєш як реальність. В принципі, така “життєва фантастика” Валерію Щевчуку притаманна і досить звична. Тому вироблений стиль, звісно, просвічується по ходу всієї книги. І ця стилістична виробленість стосується не лише фантастики.

“Жінка-змія” не для любителів гостросюжетності. Тут усе спокійно і мирно. У плані зовнішніх подій та багатства на них. Основні перипетії відбуваються всередині героя. В основі книги лежить внутрішній конфлікт та боротьба людини. Але не звичайної. А людини-індивіда, яка здатна гостріше та виразніше за інших відчувати і переживати певні події. Саме всередині цієї особистості і відбувається головний, справжній, живий та жорстокий конфлікт.

Майстерно написано. Цікаво викладено. Проблеми, звісно, не нові (де ти зараз знайдеш нові), але подані якось незвично, цікаво і певною мірою навіть захоплюче. Певною мірою, бо звик вживати це слово до швидкого, незвичного, багатого на зовнішні події сюжету. А його тут, як я уже згадував нема. Нема його, та є багато іншого цікавого матеріалу, який при нагоді, людині, яка не байдужа до літератури, варто було б не оминути. Отож, можете при нагоді зазирнути до нашої електронної бібліотеки та переконатися у тому самі.