та ви там, бачу, не скучаєте в сталіцце... :)
"Героїня ця – зовсім звичайна жінка років 60-ти, в минулому – інженер-мостобудівник, а зараз навчає у сільській школі дітей англійської мови і географії, а за сумісництвом сторожує дачні будиночки сусідів".
бред какой-то...
Почав читати, бо почув, що написано від імені програміста написано. Вистачило на 40 сторінок, виявилося, що то ніякий не програміст, а звичайний компьютерщик, який ремонтує комп’ютери, в більшості програмістів (та і науковців, тим паче молодих) взагалі така психологія, їм байдуже, на якій мові розмовляти, байдуже до політи аби займатися власнної справою, ну якщо вже програмістам влада не дає працювати, то думаю з такою людиною повинні розмовляти психологи. Та і сенс у книжці переповідати події нашої вчорашньої історії, це і так з кожного закутка чути. Краще би Ліна Костенко писала від імені продавця на базарі, було би життєвіше і правдивіше, а то показала би Ліна Костенко хоч одного програміста, який переважно читає газети і дивиться телевізор після роботи.
виходить на те, що український дискурс (дискурс українського) вкотре опиняється на маргінесах. українське так і не робиться популярним і нормальним - а продовжує бути винятковим, унікальним, надзвичайним, прикольним, оригінальним...
приєднуюсь - Нестайко - геніальний дитячий письменник! читаємо з синочком "Лісову школу" (до "Тореодорів" ще не доросли!)
нє, а скоро приїдемо не скучати до Львова :)