Пародію можна написати на будь-що, навіть на иншу пародію. Якщо на твір пишуть пародії, це свідчить про його значимість. Так що дерзайте.
Можу припустити, що Ви маєте рацію у всьому, крім одного: що в рецензії нема нічого про зміст. А як ще гадки про наскрізну Жіночність, про речі, що їх хочеться виписати до цитатника, про співвідношення між ПОчуттями й ВІДчуттями у творі?
Мабуть, з мене таки поганий рецензент, якщо завдання рецензента -- лише викликати зацікавлення потенційного читача (якщо не брати до уваги, що антиреклама -- теж реклама). Я досі вважала, що просто викликати зацікавлення -- справа людини, що пише анотації, а рецензент мав би ще й висловити враження, що його книжка справляє, бо може статися, що таке враження вона справить не лиш на одного рецензента, а й на багатьох читачів.
В принципі - так, для мене великі форми з навмисним розщепленням смислових зв"язків - занадто складні для сприймання. Тому Емма Андієвська і Нью-Йоркська група мені й справді "не йдуть". Для мене такі речі все одно залишаються суто експериментальними, а художні експерименти, як на мене, не завжди бувають вдалими.
Я думаю, що "Роман про батьківщину" набагато краще сприймають люди з "поетичним" мисленням. Мені ж якось ближча проза з її розповідними фактурами, якими, я гадаю, Дзвінка Матіяш все-таки великою мірою нехтує, залишаючись "занадто" поеткою
деточки! если Вы прочитали Улисс тогда нам можна и продолжить разговор;-)
У мене питання!! Як люди, що звертаються до незнайомих "деточка", забрідають на культурні українські сайти?))
Протестувати проти "шопоманії", споживацтва - і робити вхід платним?))Дуже дотепно! Ще й знижки, як там ви про це... «Біжи! Біжи!!! Розпродаж вже закінчується! Ти можеш проґавити найнижчі ціни, які не залежать від росту курсу долара!»