А чи взагалі коректно порівнювати Матіос і Чернову? Там хтось уже казав, що Карпа - це український Джойс. Таке складається враження, що всі, хто тут тусується, взагалі опинилися в якомусь вакуумі із власних мрій, спостережень, бажать тощо. Так - не треба! А Ірі дали ту премію з милосердя (*яка там література?): у неї там хтось у родині помер, хтось - захворів... Отак... Ну і плюс - вкладені гроші - треба ж відпрацьовувати.

Хоча минулого року книжок Валерія Шевчука теж не було в конкурсі на Бі-Бі-Сі, але тоді в журі були критики, які по нього принаймні говорили і оцінювали як безперечно варте уваги явище - зокрема, Віра Павлівна Агєєва. Тепер експерти зовсім за іншим принципом добираються, і тому зрозуміло, чому про Валерія Шевчука вже нічогісько не було чути.
Я, знову ж таки, суджу по собі. Минулого року вийшло набагато більше цікавих мені книжок, ніж тепер. Тоді до читання Валерія Шевчука руки не дійшли, але тепер, певна річ, буду читати.

Я перепрошую, але "плінтус" - це коли Пауло Коельо ніколи не стати Нобелівським лауреатом. А Люко Дашвар - Пауло Коельо.

Ніхто й не думав заперечувати, що книжки Люко Дашвар потрібні. Але я все-таки протестую проти насаджування думки, що ці книжки конче необхідні саме мені, і я маю дуже радіти, що пані Ірина Чернова (Люко Дашвар) їх видає. Думка ця насаджується ЗМІ (в тому числі конкурсом на Бі-Бі-Сі) та піар-службою видавництва.
Підхід простий і залізобетонний: якщо книга належить до "масового" жанру, то її потрібно читати ВСІМ (а надто тим, хто залучений до літпроцесу в статусі, скажімо так, дещо вищому, ніж "пересічний читач"). І я з цим підходом не згоден - я вважаю, що маю повне професійне й загальнолюдське право не читати твори цілого ряду письменників, якщо я точно знаю, що їх читання не дасть мені нічого, або принаймні нічого вартого витраченого на їх читання часу. В мене тепер нема такої розкоші - читати все підряд, час життя, відведений на читання, обмежений.
І ще. Не треба виводити в якості альтернативи "Молоку з кров"ю" Люко Дашвар твори Оксани Забужко. Я підозрюю, це теж певного роду прихований піар-прийом, на який легко ведуться журналісти, що пишуть про укрсучліт (зазвичай поверхово): протиставити твір з ознаками "масового чтива" навмисне саме зарозумілій і доволі претензійній писанині, яку не вчитаєш (втім, про творчість незрівняної ОЗ - окрема розмова). Для мене альтернатива творам Люко Дашвар - творчість не Оксани Забужко, а Валерія Шевчука. Мене, зрештою, дуже неприємно дивує, що, незважаючи на те, що пан Валерій за останні два роки видав три повноцінні романи (по 400-500 сторінок), його "в упор" не помітили - щодної книжки Шевчука не було навіть в "лонг-лісті" конкурсу на "Бі-Бі-Сі".