та я ж не захищаю, просто питаю, куди ходити, я не знаю куди піти, аби в театрі дивитись виставу, а не сни свої О: -)

ага, те саме -(

Це я, котора вчорашній "анонім"
Що я знаю про жабів, як правдива українка.. У нас в селі так кажуть «жабів», з наголосом на останньому складі. Літинський повіт, Подільська губернія.
Жабу не можна вбивати, це мені говорили у дитинстві. Якщо хтось вб»є жабу, то у нього помре мати. ( Може бути відголоском культу, бо заборона надто сильна як на прикладну користь від жаби в господарстві).
Жаба – супутниця відьми. Відьма може обернутись жабою. Якщо ви таку жабу зловите ( це мені баба Надя-сусідка розповідала в 1998 році), то треба її посадити у відро чи в банку, і вона тоді почне проситись. А як почне проситись, треба починати з нею переговори.
Коли ховають відьму, чи таку жінку, яка може щось комусь «поробити», то жаби стрибають у могилу. Мені розповідали про реальну жінку, в якої було таке на похороні.
Якщо в хаті має статись якесь нещастя, то жаби лізуть в хату. Ви їх там щодня будете знаходити. По кілька штук (власний досвід). У нас, перед тим, як мала статись пожежа, просто пошесть якась була. Вони і співали вночі так, що спати не можна було, десь були під підлогою… І в хату залазили якимись ходами, якими – сама не втямлю...Коли мама моя почала про це розповідати, то їй передали народну прикмету: жаби лізуть в хату до якогось лиха. ( Треба буде містичний роман про це написати):).
До речі, моя подруга мені радила таке – когось з цих жабів зловити, замотати в ганчірку і облити бензином. І спалити. (Я такі радикальні речі не підтримую, тим паче – жабів вбивати не можна, але подруга пояснювала, що то – не жаба. У неї вища освіта + науковий ступінь з технічних наук. Але – українка.)
Щодо казок, в дитинстві я читала українську казку про царевича, який врятував жаб. Його батько за щось на жабу розгнівався і наказав всіх жабів винищити. А хлопчик попередив, щоб жаби тікали з царства його тата. За те йому жаби, інші тварини потім допомагали.

Міську, а Ти ходиш в театри? В які? Для того, щоб стверджувати, що нема теару, треба ходити не в Оперний і не в Заньковецьку..

Мені ще подумалося таке: якщо ти так уже хочеш в своєму творі і любовні пригоди, і родинну хроніку, і прадавніх богинь з легендами та архаїчними віруваннями - вмри, але напиши роман! А роман - відомо навіть зі шкільного курсу літератури - має певні жанрові вимоги... Тепер погляньмо взагалі, скільки романів саме за формальними ознаками жанру (серед яких солідний обсяг -далеко не остання), а не за довільним авторським жанровизначенням з"явилося в укрсучліті за останні роки два. Вистачить пальців однієї руки, щоб порахувати:
1. Яна Дубинянська. Листи до полковника.
2. Валерій Шевчук. Біс плоті.
3. Наталка Сняданко. Синдром стерильності.
4. Марія Матіос. Солодка Даруся.
Не думаю, що можна вважати гарно написаним романом твір Анни Багряної, де на 150 сторінках все звалено в купу, а сюжетна лінія нагадує не клубок, а поспіхом кинуту заплутану "бороду".

моя подруга якось сказала, що, якщо їй починати писати роман про середньовіччя, то доведеться покинути все і всіх на довгі-довгі роки, аби це все вийшло дійсно якісним. так воно і є.
я вважаю, при всій повазі до авторів, що в таких дійсно делікатних випадках краще звернутися по допомогу до фахівців. тим більше, що нині це не є проблемою.
Постфольклор дійсно дуже вдало зараз використовується і виглядає в тексті органічніше. тут я не можу з Вами не погодитися. Натомість з класичним фольклором маємо просто страшенно багато проблем, як на мене. звісно, це думка фольклориста, якому таке перероблення під а-ля Гозко просто викликає нудотні рефлекси і відбиває бажання читати.

ооой, дякую за кавову ідею=))))))

Шкода, що не потрапила. Мені дуже подобається Че і її поезії) обов"язково куплю собі її збірку. Чесне слово!

1. Для Олени Шарговської, це анонім пише, я вже зареєструватись не встигну сьогодні, біжу та й Інтернет глючить.Чомусь цей сайт у мене дуже важко вантажиться.
Дійсно, я не помітила, хто авторка, бо тут автори збоку написані, а я не побачила.Ще розберуся. І зареєструюсь, хоч я не критик і не письменниця. І настрашніше, я цього твору не читала.Та бачу, що пан Євген теж. Тому авторка рецензії має витребувати з Анни Багряної каву як мінімум за добру рекламу.:)

Я не казав, що міфотворення на "прадавній" основі чимось гірше, просто воно технологічно більш складне.
Не читав книжку Анни Багряної, але на прикладі зачепленої тут "Епізодичної пам"яті" Любові Голоти скажу, що вставляння в оповідь бабусі героїні, звичайної жінки з повоєнного села, оповідей про бозна-які прадавні камені і дерева з рунами, що немов переписані з книжок типу Галини Лозко та ін. - це насамперед насилля над персонажем.

Хочу прокоментувати. Щодо дифтонгів - сперечатись не буду, а от щодо культу жаб і твердження, що у нас його не було... Так само як і культу богині Габії...
Доки автор рецензії не наведе дослідження по кожному українському селу і місту, з описом усіх існуючих там культів, я в його/її твердження не повірю про жаб і Габію не повірю.
Я швидше повірю Анні Багряній. Для мене природно і логічно, що культ богині литовської зберігся в Україні, Я пам"ятаю про Велике князівство литовське, і українські землі в його складі.
Природно і логічно авторці художнього твору щось і домислити, вигадати. Вона ж не дисертацію пише, зрештою, не посібник з етнографії, а художній твір. Тому тему статті і закиди Анні Багряній вважаю недоречними.

"добродушний поц Киня", "самокрутки з аркушів творіння Льюїса Керола" -- в точку:). взагалі, рецензія дужа влучна. автор, пиши ще!!

"Реквієм за мрією" прикметний також і тим, що вперше у звичайному "касовому" кіно було застосовано цілу купу прийомів, винайдених відеоартом. Звісно, раніше ті розширені зрачки, подвійні зображення і проекції, відеоцитати та ін. теж застосовувалися, але здебільшого в кліпах і як свого роду засіб стилізації під щось надсучасне, супер-пупер-експериментальне. Використання ж цього всього у Даріуша Ароновського суто прагматичне - це дає змогу добитися різкого скорочення хронометража і при цьому уникнути смислових провалів і розпорошення глядацької уваги. Навпаки, Ароновському залежало саме на тому, щоб не давати глядачеві передиху, а прийоми відеоарту якраз прислужилися цьому якнайкраще.