сумно? - інтернет видання про культуру

Згоден, універсальні засади - штука недосяжна, але спробую написати як обираю книжки для дітей. 
Гарні, не "пересолоджені" й не злі ілюстрації - це, в принципі, зрозуміло. Щодо тексту і сюжету малюнків, то я стараюся шукати в них щось таке, що могло б просто розкрити доволі складні речі, причому не всі підряд, а ті, з якими дитина стикається. Для цього, як правило, потрібно щось таке, що зазвичай називають "креативом". Наприклад, і в дитинстві я сумував за друзями, що з ними я був грався, і які від"їхали - приміром, в інше місто. Аж ось я згадав про ці свої дитячі переживання, коли читав книжку "Песик та його місячні друзі" - автори книжки, розповівши про мандрівку на ракеті на Місяць, підшукали яскраву, приступну для дитини образність. Таким чином, я переконаний, що гарна дитяча книжка - обов"язково креативна. Натомість книжка Любка Дереша, наскільки я зрозумів, не є по-справжньому креативною саме в цьому "дитячому" розумінні. Не думаю, що він пояснив дитині щось важливе, написавши про якісь "смажені факти".

Я не наполягатиму, що моя думка вичерпно правильна, але за моїми спостереженнями іноді уявлення дітей і дорослих про хороші книги дещо різняться. Коли пишу рецензії на дитячі книги намагаюся дати прочитати її комусь із дітей моїх знайомих. Трапляється, книга, яка мені видалася далекою від досконалості, дитині шалено подобається. Думаю, критерії якості для дорослих не завжди співпадають з дитячими. Тому вироблення універсальних засад з вибору доброї книжки, як на мене, є марною!

Євгене, те, що ви пропонуєте - ще одна потенційна "точка" для хабарництва і більше нічого. На жаль  
 
Та, на щастя, вас не почують

Знаєте, моя позиція може видатися дуже непатриотичною, але я за те, щоб в разі відсутності якісних вітчизняних творів для дітей без вагань замінювати їх перекладними (звісно, якісними) або літературною класикою. Як по мені, краще перевидати оповідання Володимира Винниченка, того ж "Федька-халамидника", чи історичні повісті Андрія Чайковського, ніж допускати зниження рівня. Судячи з усього, саме така видавнича політика у "А-ба-би-га-ла-ма-ги", і все у них гаразд із продажами. 
Щодо "психолого-педагогічного редагування", то тут треба згадати про дві речі. По-перше, ринок дитячої літератури ширший, ніж ринок дорослої художньої, недаремно на цей ринок кинулися дуже багато видавництв. По-друге, при цьому з бюджету виділяються гроші на розвиток дитячого книгодрукування. Так от, чому б не виділити гроші на перевірку дитячих книжок поза видавництвами, бо, скоріш за все, далеко не всі видавництва збираються працювати чесно, без халтури.  
Але це штука, що зробиться нескоро. А швидко можна зробити ось що: написати й широко розповсюдити щось на зразок пам"ятки батькам, як вибрати добру книжку для дитини, на що звернути слід звернути увагу.

Пане Євгене, ви ідеаліст! Добре, що хоч у книговиданні хоч якісь редактори існують. Я от позавчора по завданню редакції був на концерті популярного нині гурту "Квест пістолз", аудиторія концерту у переважній більшості - дівчата 11-13 років. На сцені - постійне вихиляння напівоголеними дупами та "обратно-поступатєльниє" рухи тазовою частиною. От де бракувало "психолого-педагогічного редактора". Бажано з велиииииииикими ножицями! 
На тлі ТАКОГО мимоволі починаєш все більше і більше проникатися повагою до Дерешевого творіння!

Мені розповідали, що прецеденти "переписування певних моментів"(не називатиму імен) були. Знов-таки: з різними авторами розмовляють по-різному, і так завжди і скрізь. 
 
"Це не Дереш" - воно, звичайно, прикольно, але, боюся, Дереш все одно продавався ліпше, ніж та книжка .

А як на мене, то однієї попередньої бесіди з письменником мало. Для таких книжок потрібний хтось, кого можна назвати "психолого-педагогічним редактором". Тобто людина, яка може вимагати від письменника, щоб той переписав певні моменти у відповідності не зі своїми уподобаннями, а з тим, як варто писати для дітей, щоб не завдавати їм шкоди. 
Щодо Дереша й дитячої літератури, то на книжковому ярмарку до Дня св. Миколая мене закликали підійти до стенду одного з видавництв дитячої літератури так: 
- Наша книжка для дітей - якісна і хороша, це не Дереш! 
Втім, їхня книжка мене не вразила, і я її все-таки не купив, хоч на мене напосілися.

Євгене, вони зорієнтовують. Досить ретельну бесіду проводять . Саме у сенсі дитячої психології.  
 
Щодо Дереша (нагадую, книжку я тільки гортала, та все ж таки) в мене склалося таке ж враження, як і у вас. Бодай виходячи з її малого обсягу (який взагалі-то теж обумовлюють).  
 
Добре бути модним письменником

Щодо серії загалом, то, як на мою думку, тут саме той випадок, що треба обговорити й чітко виставити "форматні" вимоги до текстів, щоб вони могли бути опублікованими у цій серії. Причому це має робити не директор видавництва, а тямущі практикуючі дитячі психологи. Леся Воронина якось говорила, що, пишучи дитячу книжечку, треба тричі подумати, зокрема, над тим, над чим можна, а над чим не можна пожартувати, який приклад навести, а який краще не наводити. Мені, приміром, здається, що вкрай небезпечно писати про те, що Марк Твен пив та курив у 12 років, не вказавши при цьому на проблеми із здоров"ям, що він їх мав у дорослому віці в зв"язку з тим - бо так можна прищепити думку, що в курінні та випивці нема нічого страшного, та ще й авторитет батьків, що говорять про шкідливість куріння, підважити. Взагалі, в мене чомусь є враження, що пан Любко Дереш дещо безвідповідально підійшов до написання тексту, замість написати справді дитячу книжку, він просто видав на-гора скорочений, підчищений, "адаптований", словом - "софт"-варіант книжки для дорослих. 
Читати твори попередників у серії й справді зовсім не обов"язково, але автора краще все ж зорієнтовувати, що, як і куди. Не нав"язуюся із своєю думкою, але гадаю, що перша книжка серії, що її написала Ірен Роздобудько, задає правильний напрям.

"Втім, я взагалі нічиїх перед роботою не читала." - Можливо, це і погано. У сенсі цілісності сприйняття серії.Все одно порівнювати будуть. 
Хоча я теж намагаюся не читати рецензії інших на якусь книгу перед тим, як писати свою статтю.

Євгене, купите дитині мою книжку. Вийде в ЖВД орієнтовно у квітні.  
 
А Дерешеву я переглянула нещодавно, вже після того, як написала свою. Вразило, наскільки інший формат. Втім, я взагалі нічиїх перед роботою не читала. Це щодо "подальшого розвитку серії", Дмитре .

Пане Євгене! Переважно погоджуюся з Вашою думкою щодо книги Ільченка, я б назвав її не стільки науково нудною, а дуже ретельною. Дереш навпаки – поверховий, емоційний, обирає чи не найяскравіші факти біографій людей, про яких пише, насичує невеличкий за обсягом текст інформацією. Тому і виникла асоціація з енциклопедичною статтею – розповісти про персону лаконічно і так, щоб запам’яталося. 
Повторюся, що, на мою думку, Дереш задав якийсь новий тон у подальшому розвитку серії “Життя видатних дітей”.

В мене чимало запитань вже до книжки Олеся Ільченка, мені здається, вона надто халтурно зроблена, як на дитячу книжку, якась вона нудна, майже як підручник, і не дуже старанно вичитана. Формат "белетризованої енциклопедичної статті" - хм, не думаю, що він підійде дитині. Емоційним діткам з образним мисленням буде занадто сухо й нудно, дітям з абстрактним "математичним" мисленням радше підійдуть звичайні, а не белетризовані енциклопедичні статті. Словом, це компроміс, невідомо на кого адресований. 
Я чув інтерв"ю Любка Дереша на радіо, де він говорить про цю книжку. Любко заявляє, що він, зокрема, хотів показати те, що, власне зробило тих дітей у дорослому віці "видатними", "великими". Це, думаю, неправильний акцент. Потрібно тими біографічними прикладами розбудити в дитині прагнення самореалізуватися, а не стати великими, це різні речі.  
Висновок такий: для себе, може, Дерешеву книжку й почитаю, але для своєї дитини, скоріш за все, підшукаю щось інше.