Кустуріца про революцію, наркотики і футбол у житті Марадони

Я взагалі мало пов’язаний із футболом. Коли всі однолітки бігли на футбольне поле з м’ячем, я йшов з мольбертом до художньої школу, або з нотами у музичну школу. Тоді футболом не заразився і вже мабуть ніколи їм не заражусь. Звісно, я знав і тоді про такого футболіста як Діего Марадона, але я не розумів: чому з маленького, товстого, кучерявого наркомана роблять ледь не напівбога.
Культовий і безмежно талановитий Емір Кустуріца протягом трьох років працював над фільмом про Марадону. За цей час він зміг краще зрозуміти як самого футболіста, так і аргентинців, які навіть заснували марадоніанську церкву, в якій замість «Аве Маріє» співають «Діего Марадона».
Що змусило аргентинців зробити святого з Марадони? Невже лише його спортивні досягнення? Невже лише кількість забитих ним голів? Чи може те, як трагічно закінчилась його кар’єра? Гадаю, що всього цього замало. Причина в тому, що футбол для аргентинців став чимось значно більшим, ніж просто спорт. Кустуріца каже: «Якби ця людина не стала футболістом, то він би став революціонером», але Марадона таки став революціонером, незважаючи на те, що був футболістом. Для всіх аргентинців він став тим, хто показує: «Ми можемо заткнути навіть Англію і США за пояс, хай навіть тільки у футболі, але ж можемо». Футбол для аргентинців, завдяки Марадоні, став можливістю взяти реванш мирним шляхом у країн, які знущались над ними. Футбол став для аргентинців можливістю сказати «Ми можемо!». Для аргентинців футбол став революцією, яку очолив їхній найкращий футболіст - Марадона.
У фільмі Марадона, показуючи свої татуювання Че Гевари та Фіделя Кастро, постає перед нами більше не як відомий на весь світ футболіст, а як борець за права країн третього світу, як благородний бунтар, як голодний аристократ. В своєму інтерв’ю він каже, що йому не раз пропонували стати політиком, але він ніколи на це не погодиться, бо він не готовий грабувати людей. Також він розповідає про свої зустрічі з Фіделем Кастро, за якого, за словами Марадони, «якщо потрібно, то можна і померти».
Звісно, Кустуріца не міг обійти місце наркотиків у житті відомого футболіста. В інтерв’ю, яке Марадона дає по ходу фільма в гаражі, він ледь не зі сльозами на очах згадує минуле, яке пройшло в кокаїновому тумані, розмірковує над тим, скільки він втратив, скільки всього не побачив, як страждала його сім’я і ким би він міг стати, якби не наркотики. Також ідеться про дружину Марадони, якій відомий футболіст багато чим завдячує. Кустуріца зайвий раз нагадує, що успіх чоловіка багато в чому залежить від його дружини.
Фільм знятий, як і всі інші фільми Кустуріци, досить живо – підірвані цигани досить непогано замінені латиноамериканцями, і попри те, що фільм документальний, у ньому відчувається дух і почерк Кустуріци. Весь фільм є нарізкою зі зйомок, які робились майже три роки. До них досить органічно вплетені мультяшні вставки, де Марадона знущається то над принцом Чарльзом, то над Бушем, то на англійською королевою, а також записи найкращих голів Марадони. Всі ці, на перший погляд, не дуже поєднувані речі просочені й з’єднанні між собою любов’ю аргентинців до свого кумира.