«Міський пейзаж»: кохання як вид живопису

24 січня в рамках кінофоруму «Ехо міжнародного фестивалю «Кінолітопис» в Дніпропетровську відбувся показ повнометражного фільму «Міський пейзаж», знятого українською режисеркою Оленою Голост. Стрічка здобула нагороди від жюрі і отримала право демонтруватись у всіх містах, до яких докотилась луна фестивалю.

У фільмі йдеться про долю Олени, сімнадцятирічної дівчини, яка вчиться на медичному факультеті вузу і в душі ненавидить свою спеціальність. Вона втрачає свідомість під час демонстрації розтину, за що отримує на горіхи від бабусі - найвидатнішої лікарки у родині. Бабуся має хрестоматійно суворий характер, повністю підкорює собі волю батька Оленки, свого часу змусивши його теж стати лікарем. Доргою до інституту Олена знайомиться з молодим художником Левом, в якого і закохується. Вони багато ходять містом, дивляться на Хрещатик з балкону його неприбраної майстерні, разом ховаються від дощу в альтанці. Але Лев закоханий у свою партнерку по художньому бізнесу Ксенію. Вона є директором арт-галереї, де виставляється молодий художник. Олена влаштовується працювати до галереї, перестаючи ходити на навчання, чим викликає обурення рідних. Родина вирішує, щоб дівчину на пари возитиме батько. Та арт-група допомагає Олені втекти з дому, облаштувавши їй тимчасове житло в галереї. Олена потроху робить кар'єру і дізнається про справжні почуття Ксенії до Лева - насправді, та його не кохає. Олена поспішає все розповісти художнику, але стається так, що його забирає міліція за викрадення неповнолітньої, а її садять під домашній арешт. Вона просить забрати заяву з міліції - але марно. Дівчина зважується на безглуздо-незрозумілий крок - вилазить з вікна на висоті п'ятого поверху і починає йти карнізом просто в дощ, не знаючи, навіщо. На балкон вибігає насмерть переляканий батько, і, врешті, погоджується на те, щоб Олена сама вирішувала, як жити. Геппі-енд. Відкривається велика експозиція, художника звільняють і, як заведено, перед титрами Олена і Лев вперше цілуються у всіх на очах.

Хотілося б відзначити, що, крім вказаних сюжетних ходів, велику уваги приділено саме картинці на екрані. Не дарма у назві стрічки присутнє слово «пейзаж». Таких пейзажів бачимо велике ромаїття, як на картинах художника, так і в кадрі.

Після перегляду виникає питання - що це, велика перемога українського кіно чи фільм, яких багато у світовому кінематографі? Не дає претендувати на шедевральність, хоча б невеликий масштаб історії, що відбувається. Сюжетні ходи дуже часто передбачувані, як і репліки головних героїв, також додає питань гра акторів - певні моменти є далекими від ідеального «Вірю!» Станіславського.

Окремим образом виступає величний Київ, на тлі якого відбуваються події, додаючи щось невловиме до зображення на екрані, - починаючи з власних почуттів, пов'язаних з тим чи іншим місцем, вулицею, закінчуючи магічною привабливістю деяких сцен, що, безумовно, є заслугою операторів та режисерки.

Зрештою, якщо ми дивимось фільми-катастрофи, бойовики, драми, то чому б не залишити місця для легких романтичних картин, які надихають, роблять тебе трохи добрішим, відвертішим та закоханішим? Тим паче, «Міський пейзаж» можна вважати здобутком українського кіно, навіть не дивлячись на його російськомовність. Але суті це не змінює - гарний фільм, яких багато, з ненайкращою в світі режисурою та не найбільшим бюджетом, але з чимось коштовним всередині, з коханням, що кожним своїм 25 кадром наближує до весни.