«Подвійна гра»: Чого насправді варта правильна формула

Повчальна історія про суперагентів, які не вміють надсилати MMS

Перша асоціація, яка спадає на думку після перегляду фільму - це реклама відомого виробника антиперспірантів, в якій мордують чувака зі словами: «Формула! Де формула?». Чувак, в свою чергу, мовчить, як радянський партизан і мотає головою, бо тільки йому відомо, що формула виведена кульковим дезодорантом у нього на пузі.

Фільм «Подвійна гра» - теж про формулу, хіба що знаходиться вона не на пузі, а в сейфі директора крупної міжнародної корпорації Говарда Тулі (Том Уілкінсон). Навколо формули здебільшого і крутяться події, головними персонажами яких є екс-агент ЦРУ Клер Стенвік (Джулія Робертс) та екс-агент розвідки МІ-6 Рей Ковел (Клайв Оуен).

Режисер Тоні Ґілрой використав класичний, відомий нам ще з дитячих книжок Артура Конан-Дойля, детективний прийом, коли читач (в нашому випадку - глядач) до кінця гадає, хто на чиїй стороні грає, хто кого дурить і хто насправді хороший, а хто лихий. І без того доволі заплутаний сюжет стрічки ускладнюють постійні (я нарахував разів десять) стрибки у часі. Так ми дізнаємось, чим займались герої за два роки, за рік, за місяць і за тиждень до «реального часу». Втім, дуже скоро виявляється, що нічим особливим, окрім пристрасного злягання в квартирах і готельних номерах, Клер та Рей не займалися, хіба що плекали свою невеличку американську мрійку - заробити двадцять, а краще - сорок мільйонів зелених грошей, покінчити з шпигунським минулим і зажити довго та щасливо. У цей самий момент і з'являється та сама формула.

«Подвійна гра» - типовий касовий голлівудський мейнстрім з усіма витікаючими наслідками. Усвідомлюючи це, я й не чекав від нього нічого особливого, тож зосереджуся на головному.

Безперечно, стрічку знято з єдиною ціллю - нарубати побільше папірців з портретами президентів, максимально компенсувавши бюджет і витрати на заробітну платню запрошеним зіркам. Аплодувати і захоплюватись ним можуть або люди, які нічого не тямлять в кіно, або ж діти (не надто політкоректне «або американці» закреслюємо). Всі ці лубочно-наївні шпигунські ігри, жучки, хвости, секретні лабораторії, явки та паролі можуть максимум потішити - сприймати їх серйозно при всьому бажанні складно. Одного погляду на гротескно-сексуальне підборіддя Клайва Оуена достатньо, щоб вигукнути по-станіславськи «не вірю!», як не вселяє довіри й нудна сонна посмішка Джулії Робертс.

Окрема тема - кастинг. Отже, віднині я знаю, що вийде, якщо змішати докупи Пірса Броснана, Ніколаса Кейджа і Тімоті Далтона - вийде Клайв Оуен. Дивно, як може актор першого плану бути настільки вторинним! Складається враження, ніби Оуен позичив не тільки обличчя, а й манеру гри (у кожного потроху) вищезгаданих корифеїв шпигунсько-романтичного жанру. Навіть Джулія Робертс, при всій її вродженій ніякості, примудрилась зіграти впевненіше!

Деякі моменти фільму відверто насмішили. В епізоді, коли Клер потрібно переправити Рею фотографію з формулою, вона півгодини бігає адміністративною будівлею, шукаючи ксерокс (любителі попкорну в цей час починають особливо напружено жувати) замість того, щоб сфотографувати формулу на мобільний і надіслати банальне MMS...

Ну, і зовсім смішно стає, коли з'ясовується, навколо чого, власне, задумано всю цю біганину - адже протягом більшої частини фільму всі говорять про формулу з такими серйозними обличчями, ніби йдеться про атомну бомбу. Лише в кінці з'ясовується, що озброєні жучками, мікронавушниками та копіювальними пристроями агенти ЦРУ, МІ-6, КДБ, Штазі, Скотленд Ярду (список можна продовжувати) ганяються за формулою... як ви думаєте - чого?

В цілому враження від фільму суперечливе. Стрічка, задумана як легка комедійна шпигунська історія, вийшла занадто надуманою, складною для розуміння, перенасиченою подіями і якоюсь сумбурною. Хитромудрі сюжетні хитросплетіння призводять до постійної втрати сюжетної лінії; протягом всього фільму глядачі приречені здогадуватись, правильно вони розуміють події, чи ні, і чи не виявиться наступної миті, що Клер, насправді, не Клер, а «якась інша тьотя».