Марек Краєвський запланував кінець світу

Виявляється, кінець світу мав настати ще в 1927 році. І не будь-де, а в колишньому німецькому місті Бреслау, а теперішньому польському Вроцлаві. Саме про це йде мова в романі Марека Краєвського «Кінець світу в Бреслау», який поряд зі «Смертю у Бреслау», «Привидами міста Бреслау» та «Фортецею Бреслау» вже встиг стати бестселером на батьківщині автора та отримати кілька престижних нагород.

Нишпорка Ебергард Мокк розслідує серію таємничих вбивств, що трапились у Бреслау. Він намагається розгадати, що пов’язує між собою музиканта-невдаху, слюсаря, адвоката та повію, які стали жертвами календарного вбивці. Кривавий літописець залишає на тілах вбитих листки календаря з датою злочину, ніби намагаючись наштовхнути детективів на певні висновки. Паралельно Мокк веде розслідування власного життя, стежачи за дружиною Софі та намагаючись тримати під контролем племінника Ервіна. Тим часом дружина скаче в гречку і потрапляє до лав дуже сумнівної секти. З самого початку книжки автор користується ретроспективою, в першому розділі показуючи нам Ебергарда Мокка, який при смерті сповідається своєму товаришеві, говорячи : «Я розповідав тобі про свою першу дружину Софі, пригадуєш? Власне, мова буде про неї…», а згодом переносячи нас у 1927 рік. Саме там Софі і стане головною зачіпкою всього роману.

Мокк нагадує своїх «колег по цеху» – «молодого» Ераста Фандоріна, плід уяви Бориса Акуніна, Еркюля Пуаро, ба навіть Шерлока Холмса. Хоча двох останніх, мабуть, сюди приписувати не варто, адже це вже класика жанру – а Краєвський хоча й пише цікаво та захопливо, але іскри додати не завадило б. Бо ж особливістю майстерних детективів завжди були неочікувані розв’язки. Саме цього злегка бракує «Кінцю світу в Бреслау» – млявість інтриги, коли вбивця стає відомим не на останній сторінці, а за кілька десятків до кінця. Хоча, ви, звісно, можете не вірити черговій версії й здогадці Ебергарда Мокка, це ваше право.

Починаючи читати роман, не забудьте запастися серветками або бодай навчитися ковтати слинки і тамувати шалений апетит – на сторінках книги живуть тисячі вигадливих страв і неймовірних смаколиків, якими Ебергард Мокк заповнює самотність, ними лікується від злості чи нападів агресії. Мабуть, гурманом є і сам Краєвський, адже описи їжі та різноманітних ресторанів, кнайп і кабаків посідають помітне місце в портреті передвоєнного Бреслау. Ще однією спільною рисою автора та персонажа є освіта й освіченість: Марек Краєвський – викладач класичних мов, а Ебергард Мокк цитує в оригіналі Овідія та Горація, водночас когось гамселячи чи проводячи допит. Ознакою високої культури також є концертні зали, театри та філармонії, які відвідує Мокк, але вони протягом книги чомусь все частіше стають місцем «без зайвих вух» чи джерелом інформації.

Не забув Краєвський пригостити читача і шматком полунички – без еротичних сцен не обійдеться, особливо ж, коли на самому початку книги Краєвський подає опис дружини Мокка як «стрункої блондинки, з сонними, ледь відсутніми очима», яку на перших же сторінках пожирав поглядом офіціант.

Читаючи роман, весь час переслідує враження, наче нишпорка Мокк працює не у 1927 році, а в теперішньому часі. І здається, наче зараз він витягне мобільний телефон і почне видзвонювати своїх напарників, вимагаючи звітів. Хоча, насправді, враження це зовсім не мотивоване, просто, на мою думку, варто було б додати ще фарб, зображуючи довоєнне місто.

Загалом, як і будь який детектив, «Кінець світу в Бреслау» хочеться дочитати якнайшвидше – розум вимагає розгадки таємниці вбивства, а цікавість пожирає зсередини. Тим паче, саме в кінці книги і криється розгадка кінця світу, який так неочікувано мав настати в Бреслау.