«Ладо»: Уламки ВВ на максі-синглі

Не встигли ми оговтатись від минулорічного видання Гімну України у виконанні ВВ (з караоке-бонусом), як Олег Скрипка з компанією вирішили познайомити нас з «Ладою». Видання «максі-синглів» (про сингли взагалі мовчу) в Україні є чимось на зразок привілеїв для тих, хто таки навчився заробляти на власній музиці. Видати сингл – це майже така ж екзотика, як видати вінілову платівку. На відміну від Європи та деяких розвинених країн, в яких випуск і синглів, і вінілу є нормою, а не привілеєм. Бо є попит, і ринок налагоджений.

Представлена «Ладо» в двох варінтах – на диску, і для вільного скачування з офіційного сайту ВВ. Хоча система «платити, якщо схочеш, і скільки схочеш» за скачане (яку, приміром, використовують Radiohead) не запроваджена. Бо в Україні для того і шукають музику в інтернеті, щоб за неї не платити.

Власне, один з «секретів непопулярності» продажу синглу – його ціна, яка дорівнює повноцінному альбому.

Звичайно, прихильники раді, що замість того, щоб придбати три диски-збірники («Нау Бум», «Країна мрій»(фестивальний диск), «Героїчна пісня»), можна качнути «єдиним блоком» (чи поодинці) пісні, котрі «накопичились останнім часом» у ВВ.

Власне, єдиний привід виходу «малюка» якраз оте «назбиралось». Ніякої об’єднуючої концепції між піснями, на відміну, наприклад, від «Good–bye my revolution» (який просто «закинули» в «мережу» для вільного скачування – тиражування не під силу, бо потенційно не прибуткове) гурту ВІЙ, у «Ладо» нема. ВВ як тільки може, старається «підгодовувати» свого слухача то DVD-збіркою кліпів, то концертним записом з «Рок Січі», то mp3-збіркою, ніби компенсує паузу між виданням студійних альбомів. Таке враження, ніби ВВ заповнює цю паузу «десертом». А якщо харчуватись виключно десертом, то відомо, що трапляється...

Окрім трьох варіантів «Ладо» – той, який був презентований на офіційному сайті гурту ще в лютому, «радіо» версія та кліп до цієї пісні (до якого ми ще повернемось), на диску нема жодної пісні, авторство якої б належало «Воплям». Зазвичай, до аранжування вже відомих пісень інших авторів беруться або тому, що ще не мають власного репертуару (з цим у ВВ з самого початку проблем не виникало – все було своїм, «домашнім», за винятком поодиноких каверів на народні пісні), або впевнені у своїх силах якщо не перевершити, то бодай наблизитись по якості (та чого вже там – і по популярності також) до оригіналу. Наприклад, коли Оззі Озборн видав альбом каверів, то його варіанти відомих пісень, такі, як «Working Class Hero» Джона Леннона, звучали досить переконливо, не зважаючи на те, що чимало музичних критиків вважають Оззі «Сердючкою хеві-металу». Є ще третій варіант – «простібатись», як Сід Вішес над «My Way» (або той же Олег Скрипка над «Муркою»). Але ВВ вже давно не панки, хоча іронії не позбавлені. З народною піснею «Голубка», котра звучить наживо з фестивалю «Країна мрій», впорались бездоганно! Передали бойовий дух в «Марші Січових Стрільців». Хоча не дуже зрозуміло, чи це той самий варіант, що відкриває диск «Героїчна пісня». Бо на відміну від збірника, в анотації до диску не вказана причетність Тараса Компаніченка. Доволі ефектно звучить кавер на «Взгляд с экрана» «Nautilus Pompilius», створити який запропонував В’ячеслав Бутусов до дня народження NP. Перекладена французькою пісня, котра була перейменована на «Alain Delon», викликала фурор на концертах в Москві.

На диску присутня ще одна композиція – переспів «Лети, моя мила сестро», оригінал якою належить Queen. На своєму сайті ВВ хизуються офіційним дозволом на переспів та переклад, підписаний автором пісні – Браяном Меєм. Хлопчача радість – ніби вхопили автограф. Цією піснею ВВ самі себе прирекли на невідворотне порівняння з першовиконавцями. Не на користь ВВ.

Деб’ютна режисерська робота Олега Скрипки, кліп на «Ладо», справляє таке ж саме враження, як і диск в цілому – набір не зв’язаних між собою випадковостей. Музиканти то по воді крокують, то Олег Скрипка б’ється не зрозуміло з ким на мечах (сприймається, як невдала цитата з «Princes Of The Universe» тих же Queen), то гурт танцює в оточенні молодиць на тлі декорацій однієї зі сцен «Країни мрій».

Будемо сподіватись, що черговий студійний альбом гурту буде схожий на цілісний вітраж, а не купу битого скла, на відміну від «Ладо».

Хоча, якщо об’єктивно, то враховуючи подвижницьку діяльність Олега Скрипки як організатора фестивалів «Краіна мрій» та «Рок Січ», а також чималої кількості вечорниць та виступів молодих гуртів, то я дивуюсь, що в нього лишається час на те, щоб співати.

Воплі Відоплясова – Ладо from stepex on Vimeo.