Сім тисячоліть українського мистецтва на Манхеттені

В Українському Інституті Америки до 20 вересня триває виставка Стародавнє Трипілля. Сім тисяч років духовного мистецтва, організатором якого виступив американський Фонд вивчення стародавніх цивілізацій.

Український Інститут Америки – це організація, яка займається популяризацією українського мистецтва, літератури, культури в США. Старовинний особняк, у якому розташований Інститут, знаходиться на одному з перехресть 5-ї Авеню, поряд із так званою «музейною милею», на якій зосереджено найбільші музеї Нью-Йорка: Метрополітен-музей, Музей Гугенхайма, Нова Галерея, Музей сучасного мистецтва Америки, багато художніх галерей та інших культурних закладів.

В експозиції виставки представлені артефактитрипільської культури, археологічні знахідки  з українського Інституту археології Національної академії наук України та Борщівського  Краєзнавчого музею, що неподалік славнозвісної Печери Вертеба.

Що відомо нам про цю культуру? Ми не знаємо навіть, як звалася вона насправді, бо трипільською назвали її археологи, від назви села, поблизу якого трохи більше 100 років тому київський археолог і краєзнавець Вікентій Хвойка вперше знайшов залишки цієї культури. Але ми можемо бачити подиву гідні артефакти, що їх невідомі майстри залишили світові, можемо торкнутися руками до керамічних виробів, розмальованих дивовижними візерунками, у яких закодовані найдревніші в світі космогонічні символи походження світу.

Територія, на якій знаходять залишки трипільської цивілізації, величезна --  починається від Чорного моря, Молдавії й Румунії (де ця культура називається «культурою Кукутені»), від кордонів із сучасною Польщею, вона захоплює увесь правий берег Дніпра і закінчується на лівобережжі Дніпра, на території сучасної Росії. Письменниця і археолог Марія Гімбутас ще в першій половині ХХ сторіччя назвала цю територію «Старою Європою» і висунула гіпотезу, яка потім підтвердилася знахідками, що саме на цій території зародилася уся європейська цивілізація…

Відвідувачі виставки можуть побачити фотографії та унікальні голограми  славнозвісних артефактів трипільської культури, в оточенні яскравих творів сучасного та народного мистецтва. Сучасні твори – це  так чи інакше інтерпретації художників на тему Трипільської цивілізації.

На виставці картини Тараса Шевченка та малюнки Вікентія Хвойки, першовідкривача Трипільської археологічної культури знаходяться поряд із картинами сучасних художників Юрія Камишного та Володимира Балаша, старовинні українські вишивки із зображенням Берегинь сусідять із сучасною керамічною пластикою, а народна сакральна лялька-оберіг київської майстрині Валентини Бердник-Сокоринської  перегукуються з жіночими постатями легендарного скульптора-абстракціоніста Олександра Архипенка.

Виставку доповнять лекції вчених – дослідників трипільської цивілізації, показ документальних фільмів про найдавнішу археологічну культуру в світі, семінари та концерти української музики.

Тож організатори виставки прагнуть продемонструвати нерозривність мистецького діалогу, і той незаперечний факт, що символіка та візуальні образи перших аграріїв, поселення яких знайдено   по всій Центральній Україні, стали основою української візуальної ідентичності і сьогодні. У вишивці, кераміці, писанкарстві, скульптурі, живопису, --  цей сакральний світогляд надихав художників і майстрів народного мистецтва протягом століть  своїм потужним символізмом.

Скажімо, «червона нитка» творчості Архипенка – це звертання до архетипічних жіночих образів, його скульптури надзвичайно схожі  на статуетки Праматерів, які є однією з «візитівок» цивілізації Трипілля, і основним елементом їхнього духовного поклоніння.

До слова: фігурки «трипільських бабів» викликають жваву дискусію: чи був у трипільських племен матріархат? Звісно, жінка у прадавні часи вважалася наділеною особливою духовною силою, хоча б тому, що вона народжувала нове життя, але не варто надавати такої ваги гендерному аспекту цих зображень, адже жодна із статуеток не має яскраво вираженої жіночої голови. Скорше ці фігурки є символами сакрального першоджерела Буття, і символічно зображують земну еволюцію – від земноводних до людини…

А в наступній залі виставки – абсолютно «несучасний», надзвичайно реалістичний живопис житомирського художника Юрія Камишного. Але його роботи написані на пленерах у старих селах Полісся, де археологи знаходять поховання Трипільської доби, де ще 100 років тому люди жили в хатах, дуже подібних до трипільських. Тож творчість Юрія – це перегук сучасного «глобалізованого» світу із тим пракорінням, без якого не виживе жодне дерево, діалог нашого реального світу, щоденного «актуального» життя і сакрального простору, котрий творить нашу людську сутність.

Сьогоднішні  художні твори використовують візуальну мову, залишену нам поколіннями предків,   і запрошують  глядача зазирнути через  вікно  віддаленого минулого у  майбуття, продовжуючи естафету духовного розвитку, створюючи безперервну «спіраль віків»…