«Мертвий півень» на концерті підбурював до революції

20 лютого в столичному «Докерс АВС» відбувся концерт «Мертвого півня». Основна причина візиту – запис нового альбому «Радіо «Афродита». Тож під час концерту прозвучали пісні як давно відомі, так і... знані ще давніше. Адже на диску будуть переспіви українських пісень, що стали практично народними.

«Афродита» – короткохвильова радіостанція УПА. Розміщалась в колибі біля села Ямельниця. Працювала від осені 1943. Розгромлена енкаведистами 7 квітня 1945. Але, за словами Міська Барбари, «діє до дві тисячі не знаю якого року». Тобто – досі точно, а там буде видно. Пісні, що їх мали би слухати повстанці, якби ввімкнули радіо «Афродита» зараз, «Мертвий півень» запише на диск. Деякі з них прозвучали й у «Докерcі».

«А ми у двох в одне дівча закохані» виконали разом із Андрієм Середою з «Кому Вниз». Він так пояснив цю ситуацію: «Ми продемонструємо вам справжню чоловічу дружбу. Музиканти дуже завбачливо ще в 1990 роки назвали свій гурт «Мертвий півень» Адже хороший півень – мертвий півень». Далі Середа висловився недвозначно й неполіткоректно, щоб присутнім було добре зрозуміло, що йдеться не про свійського птаха.

Узагалі, політично ризикованих заяв не бракувало. А оскільки пісні були ті самі, то позицію гурт висловлював за допомогою присвят і доречних поправок у текстах. Пісню «Шахтарочка» заспівали для «головного донецького козака Ріната Ахмєтова», із приспівом «був у мене Януковіч, та я не боюся!» And the Third Angel Sounded, тобто «Брат! Піва кончілась...» – «міністру з боротьби з освітою, культурою і поезією Дімі Сабачніку». Слухачам дуже сподобався новий варіант тексту: «Він також хотів пива, як виявилось, – п'яний мародер, міністр освіти і т. д.» По завершенні Without You, заспівавши хором з усім залом «Влада собі як влада: суцільні, курва, бандити», Місько додав, що «тепер логічно йти брати відповідні будівлі». Слухачі його чомусь не підтримали. Дівчинка із сережкою в брові захоплено зойкнула: «Завтра «Докерc», певно, закриють». На що її старший супутник відповів: «Та чого закривати – поспівають і розійдуться. Хто цього боїться?»

У цілому, єднання музикантів із публікою було неймовірне. Чи не всі знали тексти, підспівували й навіть намагалися танцювати. Що було не так уже й легко в забитому вщент пабі. Тому підстрибували на місці. Навіть під трагічну, взагалі-то, Seven-Eleven. Можливо, річ у тім, що хоч «Найстрашніше – це коли герої безсилі. Найсумніше, коли рятівники не рятують», але ще є поети й музиканти. І Юрій Андрухович разом із «Мертвим півнем» може говорити на важливі, болючі й будь-які теми мудро й іронічно, без пафосу. Так що й справді стає не так страшно.

Приємно вражає, що по 20 роках існування, не дуже-то молоді й зовсім не наївні люди роблять свою справу із таким щирим захопленням. У поєднанні з професіоналізмом (адже – 20 років і не молоді...) це викликає божевільну любов слухачів, яка резонує зі сценою, і під кінець стає трохи лячно, що приміщення вибухне.

Розходилися з усмішками на обличчі, і в метро легко було відрізнити тих, хто щойно побував на концерті, від решти. Ніхто, звісно, не пішов «брати відповідні будівлі», але радіо «Афродита» знову в ефірі й, значить, повстанцям є що слухати.