The Homebodies: «До музики підходимо з відповідальністю»

Одного разу двоє друзів – вокаліст і гітарист – вирішили зробити музичний проект. Невдовзі до них долучились басист та ударник... І ось, дуже скоро – вже за тиждень – хлопці святкуватимуть другу річницю успішної співпраці. За цей час вони встигли записати купу пісень, виступити з концертами в багатьох українських містах, випустити дебютний альбом, на підтримку якого планують зняти кліп і вирушити в тур. Отже, знайомтесь: Сергій Ярочевський, Слава Якубович, Ігор Резниченко, Антон Гришковський – київські «Домосіди».

Данило Дондурей: «Головна мета — залишити російське кіно вільним»

«За нашу й вашу свободу» — ці слова 20 років тому надихали всіх, хто боровся проти комуністичної тиранії. Під давнім лозунгом і зараз можуть підписатися всі жителі колишнього СРСР, які мислять незалежно. З цієї ж причини я розміщаю тут ексклюзивне інтерв’ю, взяте у головного редактора московського журналу «Искусство кино» Даниїла Дондурея; адже дуже часто події в Росії відгукуються недоброю луною і в нас: криза в українському кіно в цілому й в національній Спілці кінематографістів зокрема, стала притчею во язицех, а на закриття київського аналога «Искусства кино» — альманаха «Кіно-Коло» — ніхто навіть не звернув уваги...

Галина Вдовиченко: «Тамдевін» - це не таблетки, це три українських слова»

Галина Вдовиченко – «персона червня». Щоправда, її можна назвати персоною року. Адже її «письменницькі пригоди» почалися ще з червня 2008 року, коли було прийнято рішення про видання її дебютного роману. З того часу вона перемагає в конкурсах, отримує грошові винагороди і схвальні відгуки читачів. «Пів’яблука», яке окрім того охрестили українським «Секс і місто» (з легкої руки Андрія Кокотюхи), сподіваємось, прочитали всі. А от її новий роман «Замок Гербуртів», який отримав першу премію на цьогорічній церемонії нагородження конкурсу «Коронація слова» у номінації «Романи», залишається загадкою, – але вже напіврозкритою, тому що Галина розповіла дещо і про нього. Зокрема про те, що назву у видавництві вирішили змінити. Тепер роман називатиметься «Тамдевін».

Скромна чарівність буржуазії

Вичитав у інтернеті, в блозі однієї жіночки, подаю без змін:

« Видела Верту с рубинчиком, видела с бриллиантами и с серебряной вышивкой на коже. Видела новую модель, — Ascent Ti Carbon. Симпатичная такая, но моя мне нравится больше. Как-то раз в Лондоне в Ladure я, Ирочка и Анечка синхронно вынули на стол три Канстелейшена с кожаной спинкой в уголочек. У меня — зеленая, а у девочек серая и малиновая. Почему русские барышни так любят Vertu? ... »

Історія про псячого Миколку

Наявність дому ще не є запорукою повноцінного дитинства, якщо дитина позбавлена опіки одного з батьків. Книжка Марини Павленко «Миколчині історії» знайомить з одним «недопритульним» хлопчиною. Потерпаючи від тиранії постійно п’яного вітчима, хлопець перебирається жити до «халабуди», разом зі своїм другом. Разом із псом.

«Ілюзія» Винокурової-Садиченко: Коли риба щастя зелена

«Ілюзія» — четвертий роман Тетяни Винокурової-Садиченко. Герої твору схильні мати особистий погляд на звичайні побутові речі та бажати власні бажання, навіть коли вони не зовсім те, «чого прагнуть усі». Тому синя риба щастя, яку намалював художник, схожий на будівельника (таке трапляється. Я вже не згадую актора Пореченкова…), видається головній героїні не зовсім зеленою, а фіолетовий захід Сонця не відштовхує своєю модерновістю. Постмодерновістю.