АртПоле 2010: Чи є життя на Куяльнику?

Календарне літо вже розпочалось, фестивальне – от-от. Тож усі соцмережі і форуми повні розмов на тему «Хто на який фест збирається». Зважується все – музична програма і місце проведення, додаткові цікавості і надійність організаторів. Адже мало хто може і хоче відвідувати фестивалі щотижня, а деякі ще й накладаються в часі.

Тож, щоб не було «мучітєльно больно» за згаяний час і гроші, хочеться максимально знати наперед – що й де очікувати. Звичайно, знаходяться наївні люди, які згодні їхати за красиві обіцянки новіть тоді, коли минулого року організатори їх обманули по повній, а тепер мило посміхаються і плетуть нові мішки й вагони гречаної вовни. А хтось прискіпливо ставиться навіть до перевірених надійних заходів.

Щодо надійності АртПоле не викликає жодних застрежень. 8 років поспіль заявлена програма виконується в повному обсязі. До плюсів також варто віднести постійний пошук і розвиток, адже за стільки часу, лишаючись в одному форматі, можно було б дійти до автоматизму. Ще один бік такого ставлення до поступу є регулярна зміна місця проведення. І це часом нашорошує навіть найвідданіших прихильників фесту.

Одразу обмовлюсь: мені не здається питання місця проведення і побутових умов пріоритетним для фестивалю. На першому місці однозначно програма і люди. Але про музичну програму детально можна прочитати на сайті й зробити висновок, наскільки вона чіпляє (читати тут. Кожна назва є посиланням на сайт колективу). «Сумно?», в свою чергу, ближчим часом дасть кілька матеріалів про найцікавіші, на наш погляд, гурти. Тож зараз я зупинюсь на особливостях місцевості і деяких цікавинках, які обіцяють організатори.

Цього року АртПоле розкинеться на Куяльнику. Ця підсвідомо не зовсім пристойна назва належить лиману поблизу Одеси. Природа там дуже прикольна. Рослинність – старі тополі, лох сріблястий, горіхи, духмяне різнотрав’я, а також ковил і дивна м’ясиста кольорова флора солончаків. На межі живої і неживої природи – стовпчики, на які натягували сітки для збирання солі. Вони просякнуті сіллю, вибілені сонцем і складають химерні візерунки. Самі солончаки – широкі пляжі, вкриті тонкою кірочкою солі, що хрускає під ногами. І все це об’єднане в композицію лиманом, розмір і глибина якого дуже погано сполучаються у свідомості.

У лимані можна купатись, але недовго і одразу змиватись прісною водою. Організатори збираються провести водогін до місця табору, адміністрація курорту в особі директора санаторію Миколи Тищука підтверджує ці наміри. Отже, можна буде набовтатись у солоній воді, повимащуватись корисною грязюкою і тут-таки все це змити прісною водою. Відчуття від води досить дивні – вона начебто густіша від звичної, дуже м’яка і пливка. Спочатку не зрозуміло, що робити на глибині «по коліна», але потім, коли спробуєш, виявляється приємно лежати на водяній подушці, адже перед підвищеною солоністю лиману «Червоне море відпочиває», як висловився місцевий абориген. Якщо не лінуватись, то можна дійти й до глибини на повен зріст. Специфічний сірчаний запах лиману відсутній, на радість мені і на жаль господарям санаторію (це свідчить про зменшення лікувальних властивостей). Але переважаючий запах степу із солоною морською ноткою лікує, здається, не менше, за допомогою позитивних емоцій.

Ще одне актуальне питання – чи не буде надто спекотно. Прогноз погоди більш, ніж на місяць уперед, навряд чи може бути вірогідним... Там є місцини, де серед дерев можна знайти затінок, та й учасники, що робитимуть майстер-класи, чайні й інші розваги, обов’язково щось придумають. «Майстрування затінку» увійде в обов’язкову програму, не сумніваюся.

Найпопулярніше питання на форумі фесту – дрова... Розповідають страхіття про балони, що вибухають, кажуть, що ж то за фест без багаття. Гм, певно, ці люди не бували ані в Криму влітку, ані десь у заповідних зонах, де багаття палити просто заборонено. Чесно – навіть писати про це нема бажання. Хіба що тим, хто збирається їхати, варто нагадати: або беріть пальник, або розраховуйте на покупне харчування. Їжа буде на території фесту, її організовує одеський клуб «EXIT», та у санаторії поруч (адміністрація гарантує, що учасники фесту зможуть харчуватись у їхній їдальні). Ще один варіант без приготування – мати щось на сніданок-вечерю, а раз на день вибиратись поїсти до Одеси.

До міста близько, маршрутки ходять регулярно від санаторія (він у 500 м від фестивальної території). До речі, непоганий варіант організації часу: на день вибратись у мандрівку Одесою, скупатись на морі, на вечір повернутись послухати музику, заночувати в таборі. Місто гарне дуже, а зупинитись в готелі не всі собі можуть дозволити. Тож це такий насичено-економічний варіант, чом би й ні.

Хто не вважає намет для себе комфортним місцем проживання, можна замешкати в санаторії. Пан Тищук обіцяє такі ціни: 115 грн на добу з людини в двомісному номері з гарячою водою, 180 грн – з харчуванням. Планує ще економніший варіант трьохмісних номерів з холодною водою. Бажаючих полікуватись адміністрація гостинно запрошує до грязюки, хильнути лікувальної водички – теж будь ласка. А якщо без жартів, то рівень цілющості, кажуть, дуже високий.

Санаторій – окрема родзинка місцевості. Він знаходиться на певній відстані від фестивальної території, якщо немає бажання, то його можна просто не помічати. А от фанатам життя в усіх його проявах буде цікава така, наприклад, дивовижа, як місцева грязелічниця. Ця споруда частково діюча, і в той же час деякі її приміщення більше нагадують витвір непрОстих. А ще в ній співає вітер...

Одне слово, для лендарту ця земля надає фантастичні можливості. Частково тут збереглися рештки попередніх поселень, деякі дерева, вочевидь, – родом з культурних садів, більшу частину захопила природа. Андрій Гуренко, куратор лендартової програми, обіцяє, якщо хтось забажає робити інтерактивний проект із залученням гостей фесту, то така ініціатива не буде відкинута. Лишається сподіватись, що хтось буде настільки люб’язним, і тоді ми зможемо побачити рух часу у перетворенні простору. Більшість же проектів буде завершено до початку фестивалю. Заявки можна подавати вже зараз, умови конкурсу тут.

Ще передбачається перетворення себе за допомогою контактної імпровізації та різноманітних майстер-класів. З того, що наразі вже заявлено, переважають співи й рухи. А також трансформація старого кіно – через імпровізацію, музичну і літературну, створення нових саундтреків до давніх стрічок. Безперечно, щось несподіване запропонує Верхня Букатинка, яка цього року теж розташується на Куяльницьких схилах.

Якщо когось цікавить ще якась прикладна інформація – запитуйте в коментарях, надам неупереджену інформацію свідка. («Сумно?» – навіть не інфоспонсор фестивалю, тож жодної реклами, тільки власні враження).

 Тут можна подивитись більше фоток з місця події.