«Білий карлик, чорний карлик»: життя як зебра – біла смуга, чорна смуга, а потім хвіст і...

Карлики – це зорі. Білі карлики можуть стати новими зірками або перетворитися на чорних карликів – чорні діри. І наше життя можна поділити на чорні та білі смуги – залежно від того, який із карликів перемагає.

«Білий карлик, чорний карлик» – одна з чотирьох «Книг для дамської сумочки». Наталія Осипчук – фаховий філолог, із непоганим досвідом роботи у царині журналістики, лауреат різних літературних та журналістських конкурсів та ще й член Спілки письменників… Так написано в біографічній довідці, читаючи яку, мимоволі починаєш радіти: автор – професіонал, а коли професіонал береться до справи…

...Та сторінці на дванадцятій оптимізм зникає. Хоча залишається надія, що варто потерпіти ще сторінку чи дві – і автор наздожене втрачений ритм. На жаль, не наздожене.

У «романі» (рука не підіймається назвати романом текст обсягом у 79 сторінок) йдеться про долю жінки з красивим іменем Златослава, доля якої красивою не була. Нормальне середньостатичне життя полетіло шкереберть після народження доньки із вадами психічного розвитку – з родини пішов чоловік. Жінка сама виховує дитину, заробляє гроші та допомагає матері-пенсіонерці. Влаштовується на нову роботу, розлучається з чоловіком, в неї закохується колега і т.д.

Події розвиваються лінійно, одна за іншою, а подекуди навіть мають причинно-наслідковий зв’язок…

Уявіть, що у вас є друг, який постійно жаліється на життя. Спочатку ви йому співчуватимете, але потім будете відчувати лише роздратування. Так сталося і з «Чорним карликом, білим карликом». Текст Наталій Осипчук не є текстом «для дамської сумочки» – жодна сумочка не зможе витримати такого вантажу.
Хоча початок роману доволі гострий і має ефект холодного душу. Без зайвих сентиментів та шмарків автор описує спочатку мрію Златослави – народити доньку, потім – її здійснення та появу нової мрії – зробити так, щоб донька закінчила школу для «нормальних дітей». Але потім автор, напевно, вирішила пожаліти свого персонажа.

Так текст із розповіді про сильну та мужню жінку перетворився на телепрограму «Окна», де ми – хороші, а вони – погані, де жінки – працьовиті бджілки, а чоловіки – козли. Наталія Осипчук схильна до однозначних вироків. Чого варта хоча б фраза: «Хто скаже, за якими законами неба чи землі створюються і зникають в нікуди так звані шлюбні пари? Чому одні відчувають оте Боже благословення протягом життя, а інші – точніше, інший – нехтують отим даром?»

Це прикра несподіванка тексту – авторка, якій явно не вісімнадцять років, якось по-дитячому ділить людей на «хороших» і «поганих».

У романі діють люди старіх часів – їхнє щастя залишилося в минулому, а бути щасливими у новому часі воно просто не навчилися. Вочевидь, автор хотів задокументувати враження людини-совка від сучасності... але подібна задача була б актуальною столітті у 19, у розквіт критичного реалізму чи натуразізму. На фоні ж сучасного мистецтва текст Наталії Осипчук трохи старомодний.

Взагалі ж, у романі всього пополам. Чоловіків і жінок, хороших і поганих, банальностей і несподіванок, недоведених до кінця сюжетних ліній і стрімких розв’язок, цікавого і передбачуваного, зворушливих моментів і відверто жалісливих «пожалійте-люди-добрі»... Одним словом, назва «Чорний карлик, білий карлик» цілком себе виправдала.