«BITCHES GET EVERYTHING»: Ірена Карпа продасть усе!

Моє знайомство з сучасною українською літературою почалося з книжки Ірени Карпи «50 хвилин трави (коли помре твоя краса)». Тоді склалося враження, що укрсучліту взагалі не існує як такого. Я, перебуваючи в культурному шоці, закинула той роман подалі, написала на нього злісну рецензію, яка закінчувалася словами: «Ірено, якого ти загиджуєш інформаційний простір?..» Минув час, ця жовта книжечка відлежалася, інфа, отримана з неї, настоялася-переварилася в моїй голівці, а я насмілилася ту книжку таки ще раз взяти у руці. Взяла і... мене ПРОПЕРЛО! Перло й надалі, аж допоки не прочитала останнє творіння Карпи «BITCHES GET EVERYTHING», видане «Клубом сімейного дозвілля». Книжка непогана, АЛЕ...

...Роман «BITCHES GET EVERYTHING» не вразив. Але... не дуже й розчарував. Все доволі передбачувано, місцями натягнуто чи фальшиво. Фальшивими й натягнутими здаються моменти, де головна героїня Тріша Торнберґ грається в типу мега-суку, мега-зірку, мега-коханку, мега........ коротше, офігєнну таку модну тьотю, якій «всьо ні па чьом». Такою читач її бачить-сприймає-усвідомлює на початку й у кінці книжки. А на тих сторінках, що знаходяться між ними, героїня ніби стирає з себе трошки оцього нальоту «мега-така-сяка» й перетворюється на звичайну собі людинку, без зайвих понтів, чуттєву, ніжну, вразливу, іноді наївну. Й це читати найцікавіше.

Навколо чого обертається весь сюжет, передбачити доволі легко: коханці і подорожі. Подорожі і коханці. Тріша має сім коханців «різного калібру, віку, національності й віросповідання», про що вона й повідомляє майже на початку книжки (ст. 34). Повідомляє й про те, що далі йтиметься «вже про всіх і НЕ послідовно». На тому усе й будується – куди поїхала і до кого в обійми потрапила, до 17-річного Далфіша чи зрілого дяді психоаналітика, чи ще до когось. І так все по колу. Розбавити цей суто карпинський сюжет письменниця намагається додаванням у книжку маніяка, який переслідує героїню. Спроба, як на мене, не вдала. Занадто награна.

Тріша – режисерка, яка знімає непогане кіно. А останній її фільм називається «Перламутрове порно» (як і остання книжка письменниці). Звісно, така «провокація» (і вона далеко не єдина) зроблена навмисне – для того, щоб якийсь впевнений у своїй геніальності критик чи критикан написав щось штибу: «А Карпа – дура, назвала фільм «Перламутрове порно». Вона ж пише щоденники!» Так, а ще – раніше героїні Ірени були рудими, як і сама Карпа, а лиш та перефарбувалася в брюнетку – перефарбувалися й героїні її книжок. Тепер героїня не письменниця, а режисерка – але ж і сама Карпа знімалася нещодавно в кіно і знімала його! І ще маса подібних аналогій. От так от хтось типу «покритикує», а всі решта підхоплять й почнуть гавкати. Голосно гавкати. Що Ірені й потрібно.

Так, в цій книжці, як власне, й у всіх книжках є елементи автобіографічності (інакше ж бути не може!). Карпа змогла ідентифікуватися в уяві читачів з образом своїх героїнь. Як би вона їх не називала – Марла, Катакана, Тріша – всі читають: Ірена Карпа.

Вона пише-створює(відтворює?) такий собі роман-житло, як сказав в передмові до «Перламутрового порно» Юрій Андрухович. Але цікавою є перша така книжка, друга... а потім постійним її читачам стає просто нудно, бо...

...ти береш в руки книгу і вже подумки можеш накидати ескіз того, що там написано. Героїв, подій, місць... Від Карпи хочеться чогось нового. Кардинально (карпинально?) нового. Наступна книга буде написана у співавторстві з сестрою – Гапою Карпою. Це має бути щось тотально нове, цікаве, наївне і дурнувате, як повідомляла Ірена.

Що ж, Карпа непогано розкрутилася. Її знають, люблять, поважають, наслідують, пищать від захоплення і матюкають (жирним шрифтом слід виділити два останніх твердження). Від захоплення найчастіше пищать молоді да юні, яким хтось сказав, що Карпа – то круто. Матюкають – інші найчастіше також молоді да юні, котрі вважають себе великими знавцями літератури й хочуть виділитися – «Карпа не вміє писати». Хто має насправді рацію, сказати важко, а сперечатися про це безглуздо, бо:

а) дуже легко будь-кому вбити в голову тезу, віра в яку буде непохитна, - «Це – лайно» або навпаки «Це – круто».

б) у різних людей різні смаки, потреби, бачення і рівень розумового розвитку.

Тож, висновок такий: неважливо, що Карпа напише – це все одно розкупиться. І нашим письменникам в цьому треба ще у неї повчитися... АЛЕ: від таких собі гламурних щоденників, як то назвав Анатолій Ульянов, мабуть, варто таки відходити. Набридає. Не пре. Не вставляє. ... А фанатам, малоліткам, які «беруть афтографи у Ірени, після чого кричать «Это круче СЕКСА!» - (з гостьової на karpa.name) теж це колись може набриднути...