«Хулігани» сучасного українського суспільства

Близько року тривало літературне мовчання Юрка Покальчука. Протягом цього часу автор займався благодійною діяльністю в підліткових колоніях, забезпечуючи ув’язнених одягом та провокуючи їх на одкровення. Покальчук навіть підтримував листування з деякими підлітками, які позбавленні волі. І саме ця соціальна дійсність і покладена в сюжет нової книги Юрка Покальчука «Хулігани».

«Хулігани» – значно відрізняються від попередніх творів письменника не тільки сюжетною лінією, але й манерою викладу. Тепер мова автора більше наближена до переказу, адже значну частину проблемних питань книги Покальчук передавав з оповідей безпосередніх учасників.

До книги увійшли дві повісті: «Хуліган Зайчик» і «Мама Рома та пацани», які Покальчук уособлює єдиною назвою, яку радше називати тематичною проблемою твору.
Головними героями повістей є діти – вихідці сімей з тяжким матеріальним станом, що породжує конфліктні ситуації в родині та примушує дитину покидати дім. На вулиці завжди радо приймають новеньких. Діти вулиці – це не тільки байстрикування та ночівля на вокзалах. Покальчук намагається розкрити цю тему з іншого боку – своєрідного об'єднання або угрупування людей, які під тиском однакових проблем повинні шукати засіб для виживання. «Кожному в його віці хочеться простого самоствердження, принаймні, увага інших, особливо ровесників, у цьому віці і творить в людині основу її певності і майбутньої життєвої сили».

Доля кожного героя мало чим відрізняється, і це породжує якісь особливі претензії до автора, адже одноманітність тексту місцями втомлює. Кожен з героїв шукає безтурботного та веселого життя, а не намагається стати на якийсь шлях до майбутнього. Але на противагу варто підкреслити, що вуличне життя не має альтернатив розвитку особистості. Орієнтуючись на сумнівні життєві цінності, герої вбачають сенс свого життя в новому тюбику клею, бо кожна сторінка тхне його присутністю, горілці та статевих зляганнях. Але водночас герої мало задумуються над тим, що їх чекає попереду – «вільне життя, хоч часами й голодне, було насправді дуже прикольне: ніхто тобою не командував, ніхто тебе нічого не заствляв робити. Живеш собі, як хочеш, треба надбати щось їсти, знайти якусь розвагу, приколотись десь, і це все», але «і щастя абсолютної свободи, хоч і голодної, виявилося вагомішим за щасливе і сите життя у золотій клітці».

Герої вірні своїм вуличним догмам: вони є родиною і стоять на захисті один одного краще, ніж батьківський дах забезпечував це. Автор не засуджує своїх героїв. І навіть не виправдовує їх. Важко догледіти його позицію з цього питання, адже ми маємо справу з реальними подіями життя, які викладені безпосередніми діячами.

Книга може викликати неоднозначну реакцію читача, мовляв, нащо підіймати тему, яку ми спостерігаємо кожен день на вулицях, помічаючи безпритульників в транспорті чи переходах, адже вони самі винні у втечі з дому. Але після тривалого осмислення тексту відкривається інша мета, якої намагається досягти автор, – показати сучасне суспільство, яке породжене цілою низкою соціальних факторів.