категорії: стаття

Кирилиця: труднощі перекладу

теґи: переклад, правопис, російська мова, українська мова

я – українецьДаний текст є реакцією на безлад у перекладі власних назв: імен, прізвищ, назв міст, вулиць, музичних гуртів тощо з однієї слов’янської мови кириличної групи на іншу (здебільшого це стосується перекладу з російської на українську і навпаки). Кожен, хто користується інтернетом, щодня стикається з цією неконтрольованою вакханалією кількох паралельних інтерпретацій одних і тих самих власних назв у текстах новин, в рекламі, статтях і т. ін., тож, вважаю, не одному мені спадало на думку якось усталити цей процес, впорядкувати підхід до транслітерації якщо не юридично, то хоча б ментально – для того, щоб мінімізувати різнобій в написанні одних і тих самих слів різними авторами.

Отже, яку ситуацію ми маємо на сьогоднішній день? Найперше – це три різних, але однаково неправильних підходи до перекладу імен та власних назв з російської. Перший, так званий «радянський» підхід, коли російські імена та прізвища, наприклад, Владимир Ленин, перекладаються українською як Володимир Ленін – байдуже, що в російській мові немає імені Володымыр, а є Владимир, хоча ці імена, звісно, є дуже споріднені. Таким перекладом – за звичкою, очевидно – досі користуються більшість теле- та радіо-ЗМІ, особливо – так звані «загальнонаціональні», які вперто продовжують іменувати президента РФ Дмитром Медведєвим, а замість Красная площадь говорити Червона площа, причому, нікого не цікавить, що Красная вона не тільки тому, що забарвлена у червоне, а й тому, що красива. Такий переклад неправильний хоча б тому, що спотворює первинну сутність власних назв, а імена після такого перекладу набувають нового, дикого для їхніх носіїв, звучання (яскравий приклад – популярне жіноче ім’я Анна, яке й досі часто сліпо перекладають як Ганна, хоча більшість сучасних Анн не в захваті від такого перекладу).

я – українецьДругий підхід – так званий «русофобський». Ті, хто сповідують його стилістику, користуються принципом «абияк, тільки не російською». Вже згадуваний вище президент РФ згідно такого перекладу виходить Дмітрій Мєдвєдєв, письменник Горький стає Ґорькім, а художник Репин – Рєпіним. Поціновувачі такого стилю виправдовуються, мовляв, максимально наближено передають звучання іншомовних слів, але чому ті ж таки поціновувачі в тому самому тексті пишуть на український манер іншомовні – французькі та латинські – слова: тунель (за логікою мало би бути «таннел»), тролейбус («тролібас»), бюджет («баджет») і т. ін.? Маємо подвійні стандарти, коли російські слова перекладають наближено до звучання, а решту іншомовних слів – наближено до написання.

Нарешті, третій підхід, який особисто я називаю «ніяким», «стихійним», є жертвою перших двох та банальної неграмотності авторів і потрапляє на очі у вигляді відверто комічних варіантів, наприклад, Сєргей, але Безруков («є» у першому слові, причому, тільки у першому складі, й відсутність логічної «є» у прізвищі) або Сергій, але Бєзруков (перекладене українською ім’я і транслітероване прізвище). Ще одна велика дикість – перекладати українською назви російських (білоруських, будь-яких «кириличних») гуртів. Мене коробить, коли бачу як пишуть: «Арія», «Акваріум», «Сплін» тощо (здається, навіть «Зємфіра» одного разу стрілася); окрім лінгвістичної сторони питання присутня ще й суто комерційна, адже назви гуртів є брендами, спотворення яких, за ідеєю, є незаконним!

Найцікавіше, що користувачі латинського алфавіту, а це – на хвилиночку – півсвіту, включаючи Європу, Автралію й обидві Америки, латинські назви і, тим паче, імена не перекладають. Ім’я та прізвище французького режисера Жана Кокто писатиметься ідентично – Jean Cocteau – і у США, і у Італії, і у Німеччині. Якби власні назви перекладали, як це роблять в Україні, Жан Кокто став би: John Coctaw в Америці, Gianni Cocto в Італії та Johann Kokto в Німеччині, але в газетах та книжках усіх цих країнах він пишеться згідно оригінального правопису і це всіх влаштовує! Чому ж ми, носії кирилиці, так спотворюємо власні назви й імена своїх сусідів? Можливо, просто не потрібно вигадувати велосипед і, за прикладом культурного світу, писати власні назви та імена людей так, як вони пишуться мовою оригіналу: Владимир Ленин, Максим Горький, Дмитрий Медведев, Илья Репин, Красная площадь, Большой театр і так далі, і тому подібне, особливо враховуючи, що українська та російська мови нараховують тисячі спільнокореневих та ідентичних за написанням слів?