Любомира Княжич: казочка про життя в Мороці
і стинаючи колізей
на приреченість сатурнічну
ти не віриш що морок цей
не загрожує бути вічним
Іван Андрусяк
Коли життя скидається на засмальцьований серіал, коли кожен день повторює наступний, коли зникають бажання, а з ними і надія, коли конфлікт між тим, що всередині і тим, що навкруг настільки розриває тебе, що боляче дихати, коли єдине чого бажаєш – це загубитися у натовпі, перестати існувати, зробити крок у туман, коли хочеться кричати так, щоб тебе раптом почули всі – тоді до твого серця поступово і впевнено прямує морок.
«Морок» справді адресований тим, кому зараз важко і хто починає думати, що світло в кінці тунелю то-таки потяг метро. Це такий собі ліричний роман життєвих істин – вони заховані у підтексті, але вони такі близькі і зрозумілі, як пиріжки з повидлом – знаєш, чого від них чекати, але завжди з дитячим подивом усвідомлюєш, що всередині є воно – тепле і смачне яблучне повидло (чи що вам більше до смаку). Так само і наше життя з його вадами і перевагами проходить крізь роман – ніби ти все це сам знаєш, воно завжди навколо тебе, але коли читаєш, то здається відкриваєш все заново. Можливо, хтось скаже, що читати про життя, коли щодня його спостерігаєш не цікаво. Навпаки, скажу я вам. Коли ти сам на межі і страшенно хочеться втекти кудись подалі і якомога на довше, тоді така книга стане у пригоді. Тоді, читаючи про невеликий шматок життя дивакуватого Богдана Змієва, менеджера з персоналу Товариства з Необмеженою Безвідповідальністю «Роги і Копита»(офіційна назва «Сеневір»), його божевільну і позбавлену змісту роботу, рутинне існування, ти поступово усвідомлюєш кумедність того, що відбувається навколо.
Ця по-життєвому трагікомічна історія просто дихає внутрішньою теплотою. Після неї стає тепло і затишно – майже як після мороку. Це не заклик до боротьби з життям, і не пропозиція йому сліпо коритися – це просто красива істина про те, що, щоб не траплялося у нашому житті, ніколи не треба складати лапки. «Морок» - це можливість відчути, що ти в цьому світі не один, і що там десь є ще хтось, хто відчуває те саме. Словом, якщо ви людина «under-the-weather» або у вас є депресивні друзі, або ж ви просто думаєте, що життя не склалося – не поспішайте, не дай Боже, зводити з ним рахунки – купіть собі роман на 160 сторінок, який читається запоєм, а ефект від якого триває безкінечно. «Книга адресована тим, у кого йде війна. З собою, з життям чи цілим світом. І, через ту війну, - серцю і душі – холодно, самотньо, нестерпно...»
