«Марадона» Сергія Жадана: Бути нокаутованим чи поборотися?

У новій збірці віршів Сергія Жадана не стало менше алкоголю, сигаретного диму, ґанджі, криміналу, затяжної депресії та решти характерних жаданівських атрибутів. Однак поезії у звичному форматі «записок подорожнього» читати не набридає, навіть якщо в книзі постають вже не нові теми попередньої.

Збірку «Марадона» легко розібрати на цитати, а намальовані картинки буття, як і «Цитатник», нагадують роуд-муві по-українськи або ж портфоліо фоторепортера, що спеціалізується на «соціалці». У системі образів з «Марадони» є чимало алюзій на «Цитатник», але наразі в центр винесено спорт: тут мало йдеться про футбол, зате багато про бокс. Нічого нового на фронті жаданівської поезії: все на місці, «живий класик» і далі пише верлібром про прозу життя, де знов плавають німі риби, і таки є Ісус. Що ж, no news is good news.

До свіжої книжки увійшли не лише нові вірші, а й цілий розділ «Список використаної літератури», де вміщено авторські переклади поезій легендарного американського бунтівника Чарльза Буковскі, поляка Марціна Свєтліцького та поета-самогубці Пауля Целяна. Хорошу вибрав Жадан собі компанію на сторінках збірки, а головне – співзвучну йому за тональністю. На додачу маємо смачний кавалок прози – есеї, настрій та стиль яких перегукуються з емоційною гамою поезій і відтіняють один одного.

Що ж до змісту, то спостерігач-оповідач залишається вірним собі та своєму читачеві. Як не було емоційного фейку у віршах із попередньо виданих «Цитатника» та «Біг Мака», так відсутній він і в «Марадоні». Відомий своєю відвертістю, Жадан збирає мотиви для віршів із життя та власних спостережень за ним за принципом «що бачу, те й співаю». Немає у цій збірці бутафорії чи мішурного пафосу, натомість навіть не надто емпатичний читач відчує між рядків потужний концентрат співчуття і справжнього болю – за проституток-«сестричок», за членів «групи зухвалих молодиків» як товаришів по боротьбі, за «персонажів босха з найближчого бару», за закоханих, чия любов межує з ненавистю. Так, світ прогнив зсередини, каже автор, але ж у кожного є персональне місце в ньому. Мало того, кожен з нас несе відповідальність за власне «тут і зараз» та майбутнє, і Жадан не втрачає надії на усвідомлення цього кожним українцем. Надії, що існує попри страх «опинитися сам на сам зі своїм життям».

Біль болем, маргінали маргіналами, але класик подекуди й посміхається, хоч і крізь сльози. А й справді, лише обдарована специфічним почуттям гумору людина «вдягне» життя у боксерські труси: «…життя – такий самий напівтяж, як і ти, так що можна поборотись, життя – це такий самий побитий лузер у червоних боксерських трусах до колін. Просто у нього кращі промоутери» («Спокійне життя, хороша боксерська груша»).

І пропонує свій варіант можливості, за яку не соромно померти – «за можливість вигребти від цього життя по повній програмі, але вигребти з високо піднятою головою, як це і має бути з кожним порядним лузером».

Загалом, серед досить похмурих картин із життя «маргінесу» — проституток, картярів, наркодилерів та бандитів характерний авторський гумор з’являється не часто, однак влучно. І це не їдка іронія чи саркастичний вищир, а скоріше безпосередня, щира і пронизливо сумна посмішка.

У пролозі йдеться про те, що після обстеження у психіатричній лікарні зірка світового футболу Дієго Марадона самостійно вирішив залишитися у клініці, щоби боротися зі своїми шкідливими звичками, читай – зі страхом залежності від них. Сучасні поети пишуть про страх, говорить Жадан про себе і десятки інших. Перемогти страх можна, лише заглянувши йому у вічі, чим автор, власне, дуже успішно і займається, а нова збірка – черговий тому доказ. А от читач ризикує, бо ж гіркуватий післясмак, що залишається після читання його віршів, викликає звикання, боротися з яким не хочеться. Та й чи треба? З останньої сторінки «Марадони» Ісус із «Цитатника» обіцяє ще повернутися.