«Ніжний скелет у шафі» Людмили Таран: Welcome to the real world!

Збірка новел Людмили Таран «Ніжний скелет у шафі»– четверта і наразі остання з серії «Книжечка для дамської сумочки». У біографічній довідці авторка віддала перевагу переліку своїх числених регалій – дипломів, місць роботи, публікацій тощо. Але, напевно, з необережності, зробила цікаве зізнання – у своїй сумочці вона носить «уламок давньої дитячої іграшки».


Так само, як і зі шматком непотрібної речі у сумці, Людмила Таран носиться з набридлими, стереотипно жіночими сюжетами новел. Хоча, здається, сама вона оков банальності не помічає, гордо несучи «світло в маси».

У збірці 21 новела. Враження від прочитання скачуть, неначе пульс серця на кардіограмі – у діапазоні від «як вірно!» до «що за нудота?».

Головний персонаж, звісно, жінка, адже роман призначений саме для жіночої сумочки. Очевидно, Людмила Таран орієнтується на різноманітних читачів – її персонажами є і дівчатка, і юнки, і зрілі жінки, і мудрі бабусі.

Окремої згадки варта передача мовлення від першої особи у тексті – авторові вдалося дуже непогано імітувати справжній потік мислення із перескакуванням з одного предмету на інший, зацикленість на чомусь, самонавіювання, недоречні спогади...

Але такий прийом зустрічається лише у кількох новелах. Інші – намертво загрузлі у «real world», котрий авторка малює у занадто темні кольори. Ну просто не збірка новел, а якесь ток-шоу на кшталт «Окон с Дмітрієм Нагієвим» – розлучення, зраджені дружини, авторитарні батьки, сварки за квадратні метри, аборти...

Як і у кожної з авторок цієї серії, у Людмили Таран є кілька «тем-пунктиків». Поговоримо про них.

Перш за все, це тема шлюбу. Авторці чомусь навіть у голову не приходить, що шлюб може нести позитив, навпаки – єдиним результатом сімейного життя буде згасання пристрасті, виснажливий побут, невдячні діти і змарноване життя.

Тут, до речі, Людмила Таран підіймає іншу дуже важливу тему – тему вибору життєвого шляху. Не професії чи освіти, а долі. Вона вірно підмітила, що часто люди ідуть за усталеним сценарієм – вчитися, працювати, одружитися-вийти заміж, народити дитину, поставити її на ноги – і зрозуміти, що справжнє життя пройшло повз тебе. Власне, конфлікт більшості новел полягає в усвідомленні цього факту.

Інша ідея-фікс – спражнє кохання завжди приходить занадто пізно. Кілька новел цьому й присвячені, з невеликими варіаціями – то чоловік-інвалід, котрого не можна кинути напризволяще, то вік не дозволяє вдавати з себе юнку, то стабільність життя стала настільки дорогою, що страшно бодай щось змінити.

Також пунктиром у текстах проходить тема комплексу Електри, поєднаного з мазохізмом – коли донька, з одного боку, не любить батька, бо той пригнічує її незалежність, але з іншого, любить, бо він робить це «для її ж блага».

І остання – слова про «після сорока життя тільки починається». Персонажі Людмили Таран ніби намагають довести правильність цієї фрази – починають щось там переосмислювати, розлучатися з чоловіками, заводити коханців, видавати доньку заміж чи розмінювати квартиру.

Через ординарність сюжетів, густо зафарбованих атмосферою безвиході та майже грецькою покірністю долі, є ризик пропустити справді вартісні твори. Насамперед це перший текст збірки, «Зустріч після польоту» – авторка зачепила проблему діалогу батьків-дітей, який чомусь зажди відбувається занадто пізно, у даному випадку – після смерті дитини. У цій новелі донька загинула за кермом авто, і тепер її душа приходить до батька, щоб нарешті поговорити про все начистоту.

Інша приємність збірки – «In Venus veritas». Якщо коротко – це історія втрати однієї цноти – мила, не без штампів, дуже наївна, дуже передбачувана, але легко розказана історія дівочих переживань і комплексів.

Також у душу западає «Кремовий період». Напевно, через повну фантастичність історії (хоча авторка у присвяті запевняє у цілковитій правдивості). Повірити в це важко – але хочеться. Ця новела – маніфест небажання старіти і готовність випробувати будь-які засоби, аби залишатися молодою та привабливою.

А загалом – книга вдалася доволі посередня. Хоча вона, поза сумнівом, буде цікава домогосподаркам, схильним до саможаління та серіалів – щоб перед сном почитати про чоловіків-наволочів, жінок-жертв домашнього насилля, подумати «бідна я нещасна, але порівняно з іншими мені таки непогано живеться» – заспокоїтись і щасливо заснути.