Олександр Довженко "Земля"

А про що, власне, фільм???
Наприкінці ХХ століття в одній із західноєвропейських держав впливове міжнародне журі визначило 10 кращих фільмів усіх часів та народів. Єдиною німою картиною, що увійшла до цієї десятки, була "Земля" українського режисера і сценариста Олександра Довженка.

Фільм 1930 року є прикладом можливості створення геніального шедевру навіть, а можливо, і завдяки існуванню жорсткої цензури у СРСР. Багато питань, поставлених автором, не мають однозначної відповіді і сьогодні. Тому сприйняття картини глядачем завжди буде залежати від його власних поглядів та почуттів. Деякі ж аспекти варто розглянути детально з огляду на життєві позиції самого Довженка.

Характерною для цієї роботи режисера є усвідомлення України як земного раю. Самі зйомки розпочинаються не із опису головних героїв, а із нагадування про багатство нашої землі: яблука у садах, жито, соняшник у полі... Звідси і спокуса за будь-яку ціну отримати таку родючу землю. У боротьбі за неї, як виявляється, не має значення навіть людське життя.

Попри те, що на перший погляд, фільм здається агітаційним, пропагує цінності комуністичного суспільства, відкинувши обов’язковий на той час елемент вихваляння існуючого ладу, ми бачимо стійку неприязнь до нього, котра виливається у передачу абсурдності життєвих позицій радянської людини за допомогою засобів кінематографу.

Крізь усю картину проходить дві основні ідеї, ставлення режисера до яких проявляється у багатьох аспектах. Це є ставлення до релігії та питання стереотипності мислення людини – у різних своїх проявах, за різних обставин найбільш характерні риси початку "епохи індустріалізації" у Радянському Союзі. Фільм був знятий по завершенню етапу НЕПу, початку періоду розкуркулення заможних селян, створення колгоспів тощо.

Те, що сюжет "Землі" висвітлюється тільки за допомогою коротких реплік героїв та вдало обраного музичного оформлення, а також те, що фільм є представником німого кіно, забезпечує передачу та відповідно сприйняття емоцій героїв набагато гостріше. За допомогою перебільшення, доведеного практично до абсурду, Довженко робить акцент не на самих подіях, що розгортаються, а на почуттях, які вони викликають у селян із різними поглядами.

Найбільш повно та яскраво можна оцінити режисерську геніальність на прикладі змалювання головного героя картини. Він є одним із активістів комуністичного руху на селі, намагається всіляко сприяти індустріалізації, до того ж красень – одним словом, повинен викликати у глядача виключно позитивні емоції. Але за задумом Довженка та завдяки чудовій акторській майстерності у найвідповідальніші моменти Василь не викликає жодних емоцій, крім відрази. Наприклад, по смерті діда він каже, що той по суті прожив нікчемне життя, 75 років пропрацювавши у полі: "За биків ордена не дають!" Згодом стає зрозуміло, що метою життя Василя та мотивами його вчинків було далеко не альтруїстичне бажання побудувати краще життя в державі, а просто спроба виділитись, реалізувати власні амбіції, отримати таки той самий орден, навіть посмертно.

Центральною подією можна назвати приїзд до села першого трактора. Селяни, які ніколи не бачили техніки узагалі, бояться дозволити власним дітям його побачити, тому коли посеред поля у радіаторі закінчується вода, трактор стає і про це повідомляється "председателю", його реакція цілком очікувана – "Цього не може бути! Трактор не може стати!". До речі, саме цей епізод доводить, що навіть такому мега-трактору як СРСР у певний момент може просто забракнути води і ніде буде її взяти. Що характерно, председатель обманює начальство – "Трактор у повному порядку!" – так і радянська влада протягом тривалого часу запевняла увесь світ, що в країні все гаразд. Ось у чому прозорливість Олександра Довженка.

Стереотипність мислення селянина проявляється також у його беззаперечному прийнятті певних соціальних традицій. Навіть за комуністичного ладу продовжують існувати патріархальні устої суспільства – поки один із найбільш поважних мешканців не схвалив приїзд трактора, люди не знають як їм реагувати, як себе поводити.

Характерним моментом, що вкотре свідчить про внутрішню антипатію режисера до індустріалізації як такої, є те, що навіть за наявності техніки праця жінки не стає легшою. Той вільний час, який з’явився у чоловіка, він витрачає не на допомогу дружині, а на пияцтво. Відповідно науково-технічний прогрес призводить до деградації людської особистості.

І все ж з точки зору людських стосунків основа сюжету – вбивство комуніста Василя сином "куркуля" Хомою. Незважаючи на той факт, що свідків убивства немає, батько загиблого під тиском негативної громадської думки про родину Хоми одразу звинувачує саме його, навіть не допускаючи альтернативи. Цікавим є процес зміни його ставлення до комуністичних поглядів сина від стійкої неприязні до фактичного поклоніння.

Далі чітко простежується підкреслено негативне, а тому й нереалістичне ставлення до релігії. Напевно, якби у 1930-х роках у СРСР не починав культивуватись атеїзм, фільм багато у чому втратив би свою силу. Попри зовнішню антипатію до церкви, що виражається у божевільності місцевого священника, який накликає анафему на колгоспи, є внутрішній сумнів. Про його існування можна здогадатись із однієї єдиної репліки старої бабці під час поховання Василя. Воно проходить без священника та відповідних християнських ритуалів, обрядів. Бабця хреститься і промовляє: "Без попа! Добре ж, якщо нема Бога...а якщо є???!!!"

Цікавою з точки зору аналізу людської поведінки є також реакція селян, що прийшли на "комуністичний" похорон. Вона схожа на реакцію дитини, якій раптом дозволили робити щось до цього моменту заборонене – їй цікаво, але вона постійно очікує якогось покарання за власні дії. Така безкарність тягне за собою ще більшу зневіру у релігії.

Кульмінаційним стає добровільне зізнання Хоми у вбивстві. Проте на той момент селяни перетворюються на "сіру масу", будь-які вчинки якої присвячені єдиній меті побудови комуністичної держави. Як людина набожна, вихована у християнських традиціях, вбивця не розуміє, чому ніхто не прагне його фізичного знищення. Адже людське життя – найвища цінність. Відібрати його – порушити усі можливі та неможливі суспільні, ідеологічні, релігійні постулати. Тільки от пріоритети у суспільстві вже змінились – не людина та її особистість, а інтереси держави превалюють. Тому селяни і слухають місцевого представника комуністичної влади із таким захопленням, повністю ігноруючи вимушено безкарного героя.
Насправді фільм висвітлює багато парадоксів життя людини у суспільстві. Дає можливість глядачеві самому обрати власну ідеологію, оцінити вчинки героїв, ототожнити себе із кимось із них. А це, беззаперечно, варте світового визнання.

Інна Білоножко