Арахнофоби "прорвались" на український музичний ринок. Рецензія на їх альбом.

Про фільм “Прорвемось” будуть ще довго сперечатись критики, кіномани й пересічні глядачі, проте один стовідсотковий дебют відбувся точно. Саундпродюсеру стрічки варто аплодувати стоячи хіба за те, що гурт “Арахнофобія” відомий нині не лише вузькому колу експертів шоу-бізнесу та відданих прихильників.
Навпаки. Вибухонебезпечна головна музична тема кінофільму без перебільшень розірвала музичний простір України.

І дала музикантами розкішну можливість не просто увійти до кола визнаних гуртів, що творчо відбулись на українській рок-сцені, а ще й стати бажаними учасниками масштабних культурно-мистецьких проектів та улюбленцями публіки.

Похмура чорно-червона обкладинка у поєднанні з різким дисонансом назви гурту (арахнофобія – медична назва панічного страху перед павуками) та антагоністичним зображення павуків притягує наче магнітом.
Несподівані аранжування, якісний звук, оригінальні рішення – все це дозволяє кожному знайти щось своє серед розмаїття різнопланових пісень.
Драйвова “Йе-Йе-Йе!!!”, наївно-дитяча “Мама, Шо?”, тужлива “У Мами один”, патріотична “Тільки б не війна” – на будь-який смак та найвибагливіші уподобання.

Блискуча ідея, не менш блискуче втілення.
Мої вітання – купити альбом вже проблематично, а мобільні телефони відчайдушно волають рінгтонами “Йе-Йе-Йе!!!” та “Парфуми”.