категорії: література літературна рецензія

Марія Матіос публікує "Щоденник страченої" жінки!

Щоденник страченої«Щоденник страченої» Марії Матіос є щоденником не лише за суттю: він навіть виданий у формі щоденника. А на початок винесені короткі речення-думки, які зустрічаються у самому «Жіночому літописі». Їх багато, але особисто мені у вічі кинулось три вислови, більше схожі на афоризми, ніж на частину цілісного тексту.


«Жінка проживає життя з очима заплющеними.»
Саме так і ніяк інакше вважає героїня та автор власне щоденника – Ковальчук Лариса Михайлівна. Вона незалежна, доволі успішна, цілеспрямована і далеко не дівчинка. Вона веде «Жіночий літопис» із 17 років і занотовує туди переважно ті речі, що стосуються її особистого життя. Ось чому дізнатись ані про рід занять героїні, ані про її сім’ю ми змоги не маємо. Можемо лише дофантазовувати власні версії, виходячи із вражень від прочитаного.

Вона до нестями закохана, але закохана у одруженого і дуже відомого чоловіка. І це кохання стає її рятунком та загибеллю водночас.

«...Людина, а тим паче людина-жінка, не може мати більшого тоталітариста, гнобителя і ката, ніж вона сама.»
Якщо Ви очікуєте від «Щоденника страченої» дамського роману, сміливо і без вагань кидайте читання, не почавши його. Ви побачите лише душевні муки та біль жінки, обрамлені дещо несподіваним, але таким реальним сюжетом. Усе це дійсно могло бути! І чим влучніше Марія Матіос подає переживання жінки-коханки, жінки-«злодія», тим більший сумнів у читача – «Може й справді жила собі Лариса Ковальчук?! А письменниця взяла її щоденник і перетворила на книгу, вдало оздобивши «Жіночий літопис» тим, що залишилось поза ним. Чому ні?»

«І тільки тоді я зрозуміла, що мені кришка, гаплик, кранти, the end, фініш, ґата, фертик і фініта одночасно. Кінець.»
Авторка характеризує «Щоденник страченої» як психологічну розвідку. Що ж, розвідка пройшла цілком успішно: ті враження, які протягом читання власне щоденника виникають у читача, Марія Матіос підтверджує аналогічними висновками. Висновками героїні, зробленими нею після звичайного дитинства й юності, молодості та зрілості у ролі коханки, старості законної дружини.

А між усім цим тільки дві маленькі металеві кулі, що проштрикнути тіло навиліт. Кулі, яких не мало бути, але яких не могло не бути.