Амелі Нотомб «Антихриста», або Чим живе пострадянська черга
Цю книгу я почала читати рано-вранці. Попереду було три «точки» по Києву, у кожній із яких передбачалась недитяча черга. Як істинне дитя своєї епохи, навчене не втрачати дорогоцінний час, з дому я прихопила художнє чтиво - Амелі Нотомб «Антихриста».
Діставшись першого пункту призначення, чемненько притулилася до стіночки - якомога далі від галасливих тітоньок - і дістала книгу. Не буду кривити душею, я обожнюю цю мить: коли люди віку моїх батьків з подивом відмічають поглядом наявність у мене власне літературного твору, а не гламурного журналу або конспекту лекцій. Сьогодні на них очікував подвійний сюрприз - наявність книги у руках була доповнена її безапеляційною назвою. І доводь потім, що мова не про релігійні збочення фанатиків, а про звичайнісінькі перипетії студентського життя середньостатистичної замкненої у собі бельгійки.
Перший етап читання ознаменувався жахливим розчаруванням. За час навчання я ніколи не була настільки непомітною, аби ототожнювати себе із головною героїнею Бланш, але і не вирізнялась тим успіхом, що постійно супроводжував суспільне життя її однокурсниці Христи. Тому суттєвих емоційних коливань чи бодай найменшого співчуття жодна із героїнь-антиподів не викликала.
Наступна зміна дислокації промайнула так швидко, що не дозволила сповна насолодитись принаймні стилем Амелі Нотомб. Якими б далекими не були від мене її підлітки, притаманна творові візуалізація, життєва реальність подій, що розгортались, влучність характеристик зводили нанівець спірне бажання відкласти вияснення стосунків між Добром і Злом на далеке-далеке потім. Я навіть потроху почала вловлювати разючу схожість обох дівчат зі мною самою, мало не прогавивши чергу.
Третя, по-радянському балакуча, черга стала випробуванням і моїй фізичній витримці, і моральній готовності до сучасної європейської літератури. Сторінки збігали, напружена інтрига викликала бажання підгледіти, що ж буде далі, а розв'язки усе не було. На роботу я повернулась, коли до фіналу залишилось шість непрочитаних абзаців. Стомлена, розчарована сюжетом, дещо збентежена.
Але ж недарма побачивши цю книгу на полиці магазину, я одразу понесла її до каси! Амелі Нотомб не може писати нецікаво! Амелі Нотомб закручує навіть нестерпно далекий від тебе сюжет так, що о восьмій вечора замість зборів додому, крадькома від співробітників дістаєш тоненьку книжечку у жорсткій палітурці і дочитуєш ці шість абзаців. А потім зовсім про це не шкодуєш!
Це єдиний твір за останні кілька років, котрий змусив мене перемінити свою думку щодо нього на діаметрально протилежну. Причому разів п'ять щонайменше. Настільки несподівана, разюча і болісно правдива кінцівка! Ні, ніхто нікого не застрелив, нікого не запроторили до божевільні, жоден із героїв не покінчив життя самогубством. Просто усе стало на свої місця! Методичним швидким рухом вправного ката, авторка знехтувала усіма неписаними правилами літератури подібного жанру. Чітко, жорстко, безапеляційно. Безмежно щиро і правдиво.
Амелі Нотомб - готична принцеса сучасної європейської літератури... і моя особиста Фаворитка!
Стаття цікава, але виключно як ессе. Повноцінною критикою це назвати не можна. Це називається поменше про роман, побільше про себе коханого.
Третій абзац з кінця "Але ж недарма побачивши цю книгу..." до огидності банальний. Зайдіть на ЖЖ та почитайте відгуки на книги – у кожній замітці будуть подібні обороти та мотиви.
Проте, як не дивно, книжку таки з*явилося бажання прочитати.
Та й, Вам ще не набридло пропихати російські видання?
1. ніколи не претендувала на "повноцінність критики", але важко сперечатись із ессеїстичністю тексту...
2. так само не претендую на унікальність у висловлюваннях... ті речі, які Ви називаєте "до огидності банальними", є характерними для сучасної розмовної української мови... було б ліпше, якби через слово вживались неологізми чи архаїзми? зате точно ніхто б не зміг закидати звинувачення у банальності )))
3. якби не поверхова теза щодо російських видань, я б навіть із задоволенням прийняла критику... заповнюючи усі поля на сайті, не хотіла взагалі заповнювати графу "Видавництво", наперед знаючи, що нічого більш інтелектуального, ніж другий коментар не дочекаюсь... шкода, що Ви "до огидності банальні"(с) у своїх судженнях... а якщо жодне українське видавництво ще не докумекало надрукувати принаймні одну книгу визнаної європейської письменниці, то це камінь до їх городу, а не до мого.
Я кажу не про банальність слів, а про банальність думки. Вона затерта. Цей вистів скрізь. Хай це і правда, проте не хочеться витрачати час, читаючи те, що вже і так добре знаєш.
Що до "Іностранки". По-перше, я не можу сказати що Амелі Натомб це визначна європейська письменниця. Принаймні я не бачу у чому вона визначна. По-друге, з чого Ви взяли що українські видавництва не видають світових сучасних актуальних письменників? По-третє, купуючи "Іностранку" Ви по суті продовжуєте перетворювати український книжковий ринок на сегмент російського, хоча це вже проблема книговидавництв. Просто написа ро свою нелюбов до цього видавництва.
Інно, будь ласка, майте трошки гідності і не переходьте на особистості. Якщо я Вас образив, то вибачте. Я намагався бути об*єктивним, а якщо Вам не подобається моя правда та моя думка, це ще не причина ображатися та переходити на особисте.
банальність думки, еге ж? на новаторство у епістолярному жанрі я ніколи не претендувала... і на гіперболізовану індивідуальність також... погодьтесь, 99,9% того, що Ви прочитаєте у будь-якому жанрі, не є тим, чого Ви не знаєте.
а істерія щодо "сегменту російського ринку".... псевдопатріотичний пубертатний період культурного сегменту України ніяк не закінчиться...
якби Ви написали про "свою нелюбов до цього видавництва", я б не сперечалась... "Та й, Вам ще не набридло пропихати російські видання?" мало схоже на здорову критику на адресу власне "Іностранки"...
пане Максиме, перепрошую, якщо у моїх словах Ви побачили хоча б натяк на особисту образу. то була виключно спонтанна емоційна реакція на репліку, що шокувала мене своєю банальністю та шароварщиною на тлі попередніх обгрунтованих і послідовних коментарів. щиро кажучи, просто не очікувала такого однобокого підходу до проблеми українського книговидання.
якщо виникне бажання, можемо якось подискутувати на цю тему.
Що до 99,9%... цифру я зменшив би, проте це правда, позаяк постмодернізм не здатен виробити чогось нового, а лиш грається з конструкціями фабули. та це не означає, що критика має стояти на місці. якраз що-що, а критика ще має можливість розвиватися, проблема лиш в тому, що на пост-совку немає критики.
я й гадки не маю що означає слово "пубертатний", але здається сенс зрозумів. Іностранка, це одне з тих видань, яке робить собі ім*я на кількостях, на тиражах, по суті ніколи не відкриваючи нових імен. Не скажу що це погана справа, проте це видання не заслужить великої поваги у своїх колах.