«Втеча майстра Пінзеля» Володимира Єшкілєва: нова версія життя Пінзеля

«Втеча майстра Пінзеля» - свого роду, чарівна магічна казка, що попри смерть її Героя, України, а також прихильників творчості завершується по-казковому ж добре. Єшкілєву варто стоячи аплодувати за проведену роботу з дослідження історичних подій, пов’язаних із протистоянням Римської Католицької Церкви та представників гностицизму. Чудове володіння матеріалами щодо особливостей діяльності Лож та методів боротьби із ними Святої Інквізиції.

До того ж, автору вдався якщо не достовірний, то вельми реалістичний опис побуту і розваг провінційної аристократії, котра так чи інакше має стосунок до подій навколо Палладіуму – таємної реліквії, на пошуки якої кинуто кращі сили Папського Престолу.

Здогадки ревних католиків, напівнатяки їх опонентів Посвячених зрештою вказують на істинну мету Інквізиції – а це далеко не шкіра напівміфічного грифа, за яку поколіннями гинуть представники Ложі. Це дороговказ до місцезнаходження самої Чаші Грааля!

З іншого боку, недоліком багатьох відомих та визнаних творів світової літератури, що висвітлюють діяльність масонів та інших гностиків, є їх надмірна захопленість усім таямничим і містичним та вкрай зневажливе, майже блюзнірське ставлення до Римської Церкви тієї епохи. Найвідомішим прикладом, певно, можуть стати «Консуело» та «Графиня Рудольштадт» францужанки Жорж Санд. Проте Санд виправдовує її епоха – ХІХ сторіччя, Єшкілєву ж не завадило б зображати католиків не лише найманими убивцями, відставними піратами або зморщеними незайманими старезними дівами.

Загалом книга варта уваги поціновувачів детальних описів побуту, що претендують на епітет «історичних», дослідників діяльності масонських лож на території Польщі й України, а також прихильників творчості, власне, Володимира Єшкілєва та його легкого, почасти романтично-пригодницького, захоплюючого читача у свій полон стилю.