Скільки потрібно стронґовських геніїв щоби там закрутити лампочку?

Поета Іллю Стронґовського легко назвати ориґінальним і своєрідним. Так само легко вважати його героєм свого часу – одним із нас та інших. Набагато складніше відмовитися від ярликів, взяти до рук книгу (увімкнути комп’ютер і відкрити потрібний файл), випасти з життя на певний час і почитати в тиші (як варіант – під звуки вашої особистої музики).


Як на мене, поезія Іллі вимагає такої розкоші – кавалку вільного часу для «сісти й подумати».

В листопаді цього року нарешті з’явилася збірка поезій Стронґовського «Глибоковроті». Справжній, не наекраннокомп’ютерний витвір, а книжка, яку можна потримати в руках, що, погодьтеся, є суттєвою перевагою.

Що для мене поезії Стронґовського?

По-перше, це коловорот життя. Але коловорот не по схемі «причина-наслідок» чи «історія повторюється». Це повна зосередженість на собі самому. Де «Я» – водночас причина творення та його результат. Створення особистого міфу за допомогою того ж таки особистого міфу.

Поезії Стронґовського – це рефлексії. Іноді вони навіть мають який-не-який сюжет (те ж «глибоковроті»), іноді є описом побаченого (що бачу, про те й співаю, наприклад, «за станіславським»), найчастіше – роздумами над тим-що-є і тим-чого-нема. Мають спільну рису: автор мислить, закручує думки-слова у різні комбінації, доки не закрутить у несподіване поєднання (це з погляду форми), виставивши напоказ аморально відвертий, шокуючий, очевидний – в хорошому розумінні кожного з цих слів – висновок (це з погляду на зміст).

Можна, звісно, запитати, де він бере таку траву... але це не трава, принаймні, не тільки вона. Подразником може стати будь-що – сам автор, ТіВі, погода за вікном, Бог, просто люди, просто натовп і непростоперсонаж на ім’я «Ти» (в інших варіаціях «Вона»).

Хто такі люди для Стронґовського? Це досконалі декорації. Вміють ходити, де треба – провернутися потрібним боком, підлізти під удар потрібної точки зору. Не мають облич. Тільки жести, одяг, іноді – слова. Кожен із нас – декорація його світу. Крім Неї.

Хто такий герой Стронґовського? Він сам, красивий чи невиспаний, бадьорий чи пофіґістичний, закоханий чи сумний. Він завжди сам, бо не хоче нікого бачити. Крім Неї.

«стривай я
з тобою
зачекаєш?»