Василь Кожелянко. Логіка речей: «Прутень бринів, як натягнута струна від бандури...»

Хильнути одну чарку. Потім другу, третю... Пити, поки не буде видно дна. Сьорбати нічогенький коктейль із алкоголізму, онанізму, патріотизму та інших «ізмів», у вишуканому поєднані з роздумами про вічне життя та справжнє кохання. Впиватися і отримувати задоволення. Смакуючи по краплині чоловічу логіку. І фіксуючи чудернацькі пасажі, в яких ідеться про таке явище, як «жінка очима чоловіка»...

Це я про новели Василя Кожелянка, зібрані у маленькій книжечці під назвою «Логіка речей». Логіка (вона ж –– Правдивість, вона ж –– Реалістичність) безпосередньо згадується лише один раз. Ватажка опришків-націоналістів Рубороса (себто, «того, хто рубає росіян») уряд США вирішує обміняти на резидента КГБ, пійманого в Америці. Рубороса разом із нечисленними вояками гелікоптер відносить у західному напрямку. Але виявляється, що командир українських інсургентів не пристебнувся пасами безпеки, а тому ненароком випадає із гелікоптера. І все це через її величність Логіку, яка, очевидно, не любить «хепі ендів». І через націоналізм, що закінчується трагізмом.

Із патріотизмом все інакше. Його вірним побратимом на сторінках книги став нарцисизм. Любов до України потрапляє в один синонімічний ряд із такими важливими атрибутами, як фарба для волосся, синя у білий горошок краватка, кремплінові штани та елегантні півчеревики на високому обцасі. Майже метросексуал Віктор Колобко не лише переймається своєю зовнішністю, а й освоює питомо українські слова («евентуально», «засадничо», «офензива», «геноцид», «визвольні змагання»...). Закінчення у цієї іронічної історії доволі сумне. Втім, хіба може бути інакше у країні, де не всі розуміють різницю між патріотизмом та націоналізмом?

Є й більш приземлені та болючі теми. Наприклад, алкоголізм. Дехто стверджує, що новела «Чайна ейфорія» є автобіографічною. Не знаю, наскільки це правда, але написано доволі реалістично. Йдеться про чоловіка, якого покинула дівчина. Він так страждає, що починає «безпробудно» пити все, що потрапляє під руку. Навіть одеколон «Для мужчин». Щоб «притупити гостру тугу», підійдуть найрізноманітніші засоби. Мастурбація –– не виняток: «...прутень бринів, як натягнута струна... яка струна, від тум-балалайки чи сєміструнной подругі? Тю, ти ж чистокровний, тобто расовий укр... від бандури! У крайньому разі від кобзи»...

Дуже цікаво також знаходити штрихи до портретів різних жінок на сторінках книги. Зокрема, можна дізнатися про те, що коли у коханої «пливе» макіяж від дощу, то вона стає схожою на паризьку курву. А також, що бджолам не можна давати цукор, бо це все одно, що жінкам кохатися із вібратором. Крім того, виявляється, жінка, яка платить за себе у ресторані, епатажно демонструє, що «прозахідність вичавлює з нас усе людське»... Тут уже дехто може внюшкувати фемінізм, тому продовжувати не буду. Бо коли багато «ізмів», то це вже діагноз.