Василь Кожелянко. «Третє поле» : Вплив європейської філософії

Зважаючи на славу Василя Кожелянка як творця жанру «альтернативна історія України» та найвідомішого твору «Дефіляда в Москві», першою реакцєю літературних критиків була спроба залучити і роман «Третє поле» до цього жанру.

Історичне тло твору справді є тою фішкою, яка притягує увагу «глядача». А коли вже «глядач» перетворюється на читача, то зацікавлення стає захопленням, бо роман містить правдиві історичні факти, що спонукають вірити у фантастичну історію життя персонажів, додають імовірність подіям.
Кмітлива людина, читаючи роман, знайде для себе цікаві відомості про трипільців, однак таку ж інформацію можна «розкопати» і в науковій літературі. Отож «Третє поле» не можна вважати цілком історичним, бо це обмежило б його як літературний твір.

«Третє поле» – не розповідь про те, як наші пращури трипільці ліпили горщики, і аж ніяк не історична хроніка часів переходу від матріархату до патріархату, – а цілісний і самодостатній художній твір, що природно творить власну філософію. Автор використовує надбання європейської філософії. А історичне тло та етнографічні елементи – то лише канва. В. Кожелянко вказує у передмові на спробу написати про людей, які колись жили на цій землі й, без сумніву, залишили свій слід у нашій культурі.

Психологізм та філософізм художнього твору, за класичними поглядами літературознавства, є визначальними рисами літературно вартісного тексту. На мою думку, психологічний і філософський твори – досить різні. Відмінність проявляється на всіх рівнях – це і концепція, і засоби, і мета. Поєднувати і те й те в єдиному творі дуже складно. Все одно, в кінцевому варіанті якась риса буде домінувати. Для прикладу: психологізм притаманний романтичним, сентиментальним, а філософічність – античним, класицистичним творам. І текстам!

Для коректного сприйняття моїх тез, спробую узагальнити поняття «психологізм» та «філософізм».

Психологізм твору визначається спрямованістю на розкриття духовного світу героїв , та, як наслідок, їхніх дій. Якщо така мета автора досягається, то в цілісності твір має психологічний характер у розвитку і, зі зміною фабульних елементів, у розв’язці містить психологічну (характерну) концепцію. Тобто, висновок-вихід, що в разі успішності гарантовано стає моделлю для наступних творів. Таку рису художнього (!) твору я б назвала «дієвим психологізмом». Це одна з причин появи у світовому літературному процесі «геніальних взірців монументальних творів», а також явищ наслідування культових письменників.

Філософізм же полягає в розвиткові впродовж твору нового погляду на певну філософську проблему чи течію або узагальнення філософських учень, що перетинаються на певній проблемі. Іншими словами, - це створення нової філософії (в розумінні філософського погляду або вчення) із метою зробити твір цілісним. На тлі подій, характерів, героїв створити враження окремої доби або й окремого самостійного світу, який є настільки самодостатнім, що ВІРОГІДНИМ стає саме його існування. Яскравим прикладом таких творів є вся без винятку творчість англійського письменника Дж.Р.Р.Толкіна.
Але не лише письменники-фантасти вдаються до створення «окремо живучого» світу у творі. Адже для читача, як і самого письменника, ближчими і зрозумілішими є закони вже існуючого світу. Це постмодерна філософія, що лежить в основі ідеї підсвідомого сприйняття людиною речей навколишньої дійсності так, що перетворений за допомогою літературних прийомів світ все ж сприймається читачем. Отже, один з поширених засобів – потік свідомості – може існувати (й успішно живе!) лише за умови підсвідомого сприйняття реципієнтом тексту автора. Нехай воно не є однотипним і передбачуваним, між тим контакт на якомусь рівні встановлюється, інакше б ніхто не читав текстів постмодерних творів.

Повертаючись до твору Василя Кожелянка, нагадаю основне питання, відповідь на яке також дасть підстави визначити, до якого типу текстів належить роман «Третє поле». Це запитання: «І все ж таки, чому трипільці?»

Автор: ...мені, крім іншого, імпонувало, що трипільці – один із небагатьох етносів, котрі замешкували Україну, від якого не дійшли до нас гіркі плачі над тяжкою недолею. Та, мабуть, вони й не плакали безкінечно, бо інакше не виживали б так успішно впродовж тисячоліть і не створили б того, що називається тепер Трипільською цивілізацією..»

Тепер бачимо змістову й сюжетну проблематику вибору письменника. А фактично (або практично) – це пошук певної спільноти, що жила б за іншими принципами, творила б іншу філософію. Таку спільноту можна вигадати, а можна – взяти історично зафіксовану. так само, і філософію творять (це спільне питання ;) ) або переосмислюють надбання набурмосених європейських філософів. Чому саме європейських – це питання концептуального принципу, зрозуміло і школяреві – хіба можна якусь іншу філософію нав’язати етносу давньої України?

Задум вже є. Показати життя людей, що тисячі років тому заселяли нашу землю, їх віруванні, світогляд, цінності та перипетії долі, побут. Філософія життя в контексті трипілля.
Достовірних відомостей про вчення трипільців ми не маємо, тому я, як кажуть, «вмиваю руки». Зрештою, зараз розглядаємо художні твір. І з цього моменту абстрагуємось від історії.

Прочитавши текст роману, складаю враження про його духовний світ. Отже, такі тези (швидкісне проникнення у твір поза сюжетом і фабулою, поза характерами героїв та іншими художніми елементами):
1) Духовний світ трипільського поселення позначений переходом від міфологічного світогляду до релігійного (матріархат патріархат)
2) «Смерті люди не боялися, бо навіть якби не довелось воскреснути..., все одно смерть – це лише перехід у підземний Терен Мертвих».
3) Кожна людина в своєму житті має зорати три поля: перше – коли вона росте і прагне кимось стати; друге - коли вона кимось таки стає; третє – коли вона переосмислює своє друге поле і розуміє, що стала не тим, чого вимагало її внутрішнє єство, і робить крок у цілком несподіваний для інших людей бік. Йде орати своє третє поле.

Найцікавішою є природність розвитку філософії у творі (а отже, - автентичність тлумачення тез європейської філософії). Наприклад, що вам спадає на думку після прочитання третьої цитати? Мені, як і багатьом, «що ж, коли друге і третє поля збігаються?» Саме це запитав і головний герой роману. Що?

Тоді – відповів відун громади – «це вже не просто людина, а надлюдина – особа, вибрана Вищими Силами...» Отже, бачимо застосування філософії Ф.Ніцше. І це не єдиний випадок. Загалом у книзі, впродовж розвитку сюжету, ніби відбувається розвиток філософських учень, і одні не перетікають в інші, причому «здоровий глузд» не втрачається, тобто читач не відчуває гострих суперечностей.

Ще один дуже важливий для роману момент – це друга теза Ніцше – БОГ ПОМЕР. До речі, у тексті, зі стилістичною метою, йдеться саме про фізичну смерть бога (звичайно, між рядків читаємо весь глибинний зміст переоцінки цінностей і створення нового світогляду). Адже, головний герой знищив фігуру глиняного бога і створив нового - дерев’яного. Він повідомив громаді, що бог помер і відразу ж, аби встановити рівновагу, сказав: «Народився новий бог».
За догматами філософії (хоч вона і не наука), таке перетворення не можна вважати дієвим, за вченням Ніцше, бо після померлого бога має йти культ надлюдини. Але це єдиний можливий надшвидкісний перелом у суспільстві часів трипільської цивілізації. Бо інакше довелось би змінити світогляд доби і кожної людини, що нині живе, та людини майбутнього. Таку відповідальність автор на себе не взяв, претендуючи на вірогідність подій.

Щойно був описаний момент колізії, який є одночасно поворотом спіралі історії. Це той самий час переходу від міфологічного до релігійного світогляду. В сюжеті твору: Ран, збудувавши власне місто, - Рангород, - встановив на майдані єдине божество, нового бога-отця, решту богів він оголошує допоміжними духами. Їх тепер прославляють лише за звичкою. А жертви приносять одному богу. Фактично бачимо перехід від язичництва до релігії. Звісно, це творче припущення автора не стосується історичних подій, зате творить філософію роману, продовжуючи лінію зміни поглядів. Як у європейській філософії, відкривається нова епоха, доба іншого мислення та сприйняття, так і в суспільстві трипільської громади поступово, але відбувається заміна старого світогляду новим.

Підсумовуючи сказане й добігаючи останніх сторінок роману, хочеться зауважити, що образи героїв та їх пригоди затьмарюють філософію роману (таку цікаву і природну), роман є живим і динамічним, у ньому стільки ж сили, жаги, енергії, стільки експресії, як у кожному з нас. Шкода, що про це я не можу писати тут. Бо, все таки, краще читати сам твір, ніж про нього.
Останній штрих. Розв’язка тексту справді виходить за рамки барокового чи класицистичного світогляду та, зрештою, і нашого з вами. Як на мене, – це й не зі сфери поведінки людей. Що чинить великий Ран, який досяг усього омріяного? Це яскравий приклад екзистенційної філософії: врешті Ран постає перед межовою ситуацію – переступити через себе чи ні. В нього помирає кохана Леда та син. Тепер будувати Ледгород не має смислу. За час його скорботи дружина порядкує в городищі. Що зробить войовничий Ран? ВІН ЛИШАЄ ВСЕ ЯК Є. Просто йде доживати віку у Ледгород – пропале місто, де не народиться більше жодна дитина, місто, що буде спалене по смерті останнього мешканця.

Чи зможе Ран доорати своє третє поле?