категорії: музика стаття

Жовта попcа

Музика без упереджень та без змісту

теґи: Lama, Друга Ріка, С.К.А.Й., антикультура, відеокліп, музика, попса, ідіотизм

lama_1_foto_02Давайте поговоримо про попсу. Цікаво, що ви розумієте під цим явищем? Які саме атрибути вирізняють попсове мистецтво? Мені здається, сучасне розуміння суті попси є хибним і попсу відокремлюють за формою, а не за змістом: наприклад, якщо на сцені крутить дупами зграя напівоголених блондинок, це – попса, а якщо волає у мікрофон волохатий мужик з гітарою, це – рок-н-рол. Насправді, даний стереотип перетворив істинний смисл попси на профанацію, адже при певному збігові обставин різниця між блондинкою та волохатим мужиком може виявитись мінімальною.

Попса – не просто популярна музика, це – цинічний інструмент наживи на розумовій бідності цільової аудиторії, на людях, які в силу своєї обмеженості або недостатнього досвіду (діти, тінейджери, прапорщики, водії маршруток тощо) здатні сприймати лише найпримітивніші форми мистецтва. На відміну від справжнього мистецтва – стихійного, надто залежного від збігу обставин і, в першу чергу, натхнення – попса є явищем штучним і з’являється цілеспрямовано, як результат свідомої праці групи менеджерів, для яких мистецтво є продуктом споживання, які виготовляють мистецтво у вигляді готових до збірки фабричних деталей. Їх не цікавить матеріал, з якого виготовлені ці деталі, лише відшліфована верстатом форма – стабільно пустотіла, але загорнута щоразу в нову яскраву обгортку. Вони знають: споживачеві начхати на зміст, він дурний і купиться на обгортку, а, значить, придбає диск, купить квиток на концерт, футболку з логотипом і те саме зроблять декілька його друзів.

СКАЙЯ називаю це явище «попсою першого рівня». Такий продукт розрахований на найменш інтелектуально розвинених громадян (насправді, в одній лише Україні таких мільйони), яким, найчастіше, буває однаково, яку музику слухати і яке кіно дивитись («аби щось бамкало і балакало»). До цієї категорії відносяться усі фабрики зірок, козловські, алібі, нєангєли і їм подібна гидота. Попса першого рівня не претендує на елітарність чи загравання з аудиторією, вона пряма і відверта, а більшість попсових виконавців за своїм айк’ю не випереджають власних фанатів. Інша справа, коли попса маскується, коли неякісний попсовий продукт видають за елітарний, надаючи йому атрибутів якої-небудь субкультури і розширюючи, таким чином, цільову аудиторію за рахунок представників цієї субкультури.

На жаль, останні тенденції доводять, що план з «маскування» попси під альтернативу виявився вдалим (якщо не геніальним). Керуючись лише власними стереотипами і забуваючи (або лінуючись) вмикати розум, люди слухняно ковтають чергову яскраву обгортку – цього разу, з претензією на інтелектуальність. Суспільство до краю фетишизоване, а відтак, сліпо споживає носіїв улюбленого стилю. Так, хлопець або дівчина з електрогітарою апріорі вважаються рок-н-рольниками і байдуже, що вони виступають під фанеру, що тексти їхніх пісень пласкі та примітивні, що вони, насправді, не вміють співати, не володіють інструментом, а лише імітують сексуальні торкання струн задля повноти сценічного образу. За останні роки це зухвале зґвалтування альтернативної музики попсою народило на світ цілу низку більш-менш успішних гуртів та виконавців: альтернативних за формою, але цілком і повністю попсових за внутрішнім наповненням. Альона Вінницька, «Lama», «Друга Ріка», «С.К.А.Й.», «Gouache»,  «Авіатор», «Мері» та їм подібні попсово-рокові напівкровки заполонили ефір ТБ і радіостанцій; їхні пісні крутять, їхні кліпи запущені до ротації (дебільне слово), а, значить, шоубіз-машина продовжує працювати, продовжує клепати продукт масового споживання.

 

Ось нове відео новоспеченої рок-діви під кодовою назвою Lama (Наталка Дзеньків). На перший погляд, нічого крамольного: суцільний позитив, драйв, секс, драгз і рок-н-рол. Розфарбований балончиком мінівен, що їздить туди-сюди трасою Ялта – Севастопіль та кілька віддалено схожих на хіпі суб’єктів з гітарами.

«Це буде новий обрис нашого альбому. Там вже буде справжній рок-н-рол. Це те, що ми хотіли висловити від нашої душі тому, що це вже спільна творчість: моя і моєї команди...» – сказала Lama.

З першого ж кадру помітно, що ці люди – не хіпі, що вони слабко уявляють, кого їм потрібно зіграти. Хіпі не викидають з авто магнітофони, не возять з собою праску, не накладають на обличчя тонни мейкапу і не мають таких дорогих гітар. З першого ж куплету хочеться затулити вуха і не слухати цього солодкого нявкання з вакарчуковським наголосом на «т» і «д». А ще текст. Текст, від якого хочеться плакати...

І знову ти в моєму сні, твої очі неземні

Так дивляться на мене, не так, як всі.

Ти не плач і не питай чи я хочу тебе,

Лиш знай, бо я і ти – як квітів жовте поле...

Чесно кажучи, я слабко уявляю, кому можуть подобатись такі тексти, такі шаблонні, схематичні пісні, в яких слова «я», «тебе» і «кохаю» почергово переставляються місцями. Я називаю це «жовта попса», за аналогією до жовтої преси. Попса нещира, прихована за хлопчиками з гітарами, індійськими цяточками на лобі і сексуальними партіями соло. Маємо ще один клон «Океану Ельзи», черговий бізнес-проект, вторинну, порожню музику, яка покликана подобатись і неодмінно сподобається.

Далі буде...