«Хатіко»: вірність має душу
«Хатіко» – не недільна сімейна кіноісторія. Це справжній емоційний шедевр, в якому все гармоніює: музика, світло, тьмяні кадри, зняті «собачими очима». Фільм для людей, що ще не встигли стати циніками.
17 березня 2016
Сумно Ажзакрай кіно, ...
Пісня заходу сонця (2015) / Sunset Song
9 квiтня 2014
Євгенія кіно, ...
«Синевир» - американський жахастик на карпатській канві
3 лютого 2014
Андрій Омельницький кіно, ...
Українська відповідь Голлівуду (про фільм "Тіні незабутих предків")
3 листопада 2013
Яр Левчук кіно, ...
Сміх у темряві +1 новий коментар
12 серпня 2013
Максим Міклін кіно, ...
Довге поневіряння українського короткого метру +2 нові коментарі
5 серпня 2013
Максим Міклін кіно, ...
Креденс: Хочеш жити по-людськи – бери до рук палицю!
29 липня 2013
Максим Міклін кіно, ...
НЕ УГАСНЕТ НАДЕЖДА: пособие по принципам выживания в Индийском океане
29 липня 2013
Максим Міклін кіно, ...
МИЛАЯ ФРЭНСИС: КВАРТИРА КАК СПОСОБ БЫТИЯ
29 липня 2013
Максим Міклін кіно, ...
СЛОМЛЕННЫЕ: Счастье это когда все так, как было до третьей минуты фильма…
29 липня 2013
Максим Міклін кіно, ...
ОСТАННЯ ІСКРА ЖИТТЯ: Кожного разу, коли ти думаєш, що гірше вже бути не може, це відбувається знову…
ангелина (анонімно) ↓
«Аліса в країні Чудес»: опинитись в улюбленій казці
МАКСИМ (анонімно) ↓
«Аліса в країні Чудес»: опинитись в улюбленій казці
САША (анонімно) ↓
«Аліса в країні Чудес»: опинитись в улюбленій казці
ніка (анонімно) ↓
«Сутінки. Сага. Новолуння»: Краще б сага не продовжувалася
Максим Міклін ↓
Довге поневіряння українського короткого метру
Зоряна (анонімно) ↓
Довге поневіряння українського короткого метру
AlexanderAlex ↓
«Доріан Грей»: чорна душа в ідеальній обгортці
Сандра Мост ↓
«Жизнь Пи» как задача со многими вероятными
Ольга (анонімно) ↓
«Жизнь Пи» как задача со многими вероятными
«Хатіко» – не недільна сімейна кіноісторія. Це справжній емоційний шедевр, в якому все гармоніює: музика, світло, тьмяні кадри, зняті «собачими очима». Фільм для людей, що ще не встигли стати циніками.
Нам знову гаплик. Урятувалось якихось кількасот тисяч багатіїв, бюрократів та наближених до них осіб — ніщо супроти нинішніх шістьох мільярдів. Тобто ми з вами, любий читачу, вже мертві. А нас попереджали. А ми — як завжди. Ще й дивуємося, чого це раптом усе полетіло шкереберть.
У 2005 році «Бетмен: Початок» приємно здивував не лише прихильників попередніх фільмів про людину-кажана, але і звичайних глядачів. Через 3 роки світ побачив продовження – «Темний лицар», довкола якого був неймовірний ажіотаж. Цьому посприяли різні чинники – успішний попередній фільм, грамотне розкручування і, звичайно, смерть Хіта Леджера. Але як же приємно після перегляду усвідомлювати той факт, що фільм гідний і повністю заслуговує такої уваги з боку глядача.
Якою вона була – панна, яка, відкинувши обтяжливі традиції й стереотипи, створила образ сучасної жінки? Відкрити хоча б частину таємниці легендарної Коко Шанель спробувала французька режисерка Анн Фонтен, сфільмувавши уривок історії з життя Коко під назвою «Коко до Шанель».
Павло Лунгін і Петро Мамонов після спільної роботи в «Острові» знову возз'єдналися, зберігши при цьому свої обов'язки. Але на цей раз їх чекав проект куди більш значний, а в помічники Мамонову прийшов Олег Янковський. Та і бюджет виділили за російськими мірками більш, ніж значний – 15 млн. доларів. Сподівання були доволі райдужними, але вже під час перегляду розчарування все сильніше і сильніше давало про себе знати, поки з фінальними титрами не почало волати щосили.
На перший погляд «Похмілля у Вегасі» скидається на звичайного представника комедійного жанру, тобто з абсолютною відсутністю сюжету і усілякими приводами для жартів, які бувають як вдалими, так і не дуже. Але стрічка «Похмілля у Вегасі» не лише приємно здивувало, але і дозволило провести незабутньо веселі півтори години життя, а головне – після перегляду хочеться поринути в цю історію ще разочок.
Братися за екранізацію літературних творів, а тим паче – класики, – справа дуже ризикована, і, зазвичай, невдячна. Бо вгодити всім глядачам-читачам чи хоча б їхній більшості – завдання неможливе. Як би об’єктивно не підходити до зображення героїв, історій, образів, важливі деталі все одно залишатимуться суб’єктивним відображенням режисерового бачення твору. І співпадає це деталізоване бачення з баченням глядачів нечасто.